нього Преображення і зложення до Гробу (нині їх нема) над ними, то в парі з мальовилами внутрішніх стін усіх трьох входів в іконостасі та медальонів на царських вратах, матимем перечислення поверх 70 мальовил первісного іконостаса.
Підчас реконструкції іконостаса в 1870. р. домалював іконописець Антін Качмарський цілий долішний ряд ікон, на який склалися ікони св. Івана Богослова, кн. Ольги і Володимира, св. Кирила й Методія та св. Миколи. Крім того викинуте кудись первісне Преображення та зложення до гробу, заступив Качмарський зовсім новими, незгідними з характером іконостаса картинами „Преображенням“ та „Pieta“.
Глянувши на іконостас, ми ні на хвилю не завагаємося назвати його разом з Лозіньским, „найкращим твором церковного мистецтва збереженим у Львові“. Зроджений з духа україно-візантійських іконописних традицій, творить він один з завершених етапів в розвитку українського малярства, яке на львівському ґрунті пробувало успішно своїх сил в зустрічі з впливами західньої Европи. В порівнанню з богородчанським та рогатинським іконостасами, наш оберігає іще багато з чистоти рисунку, декоративности та монументального трактування постатий. Архаїзм деяких іконографічних мотивів, підпорядкування декоративних рамок мальовилам, чого не стрічаємо на пізніших барокових іконостасах, все те віддалює наш памятник від його попередників і наслідників. Пізніщими від первісного ренесансового іконостаса є безсумніву свальні медальони пророків і патріярхів в баронових рамах, що творять останній поверх іконостаса.
