Ранком 3-го червня 1915 р. війшли з кількох сторін рівночасно австро-німецькі війська до Перемишля. 73 дневна влада Москалів над Перемишлем була зліквідована.
Особливих слідів в умах перемиського населення вона не залишила. Переконала його тільки, що нема на світі нічого вічного, що події міняються, немов у калєйдоскопі, та що занадто далеке анґажування себе по одній з воюючих сторін є все ризиковне. З таким здобутком досвіду перетревав Перемишль світову завірюху й діждався листопада 1918 року.
Перші познаки надвигаючого розвалу Австрії заскочили український Перемишль… непідготованим. Правда, з початком жовтня 1918 р. дехто з свідоміших українців-старшин австрійської армії, що під цю пору попали в Перемишль, улаштував кілька довірочних нарад, на яких прийшли на чергу майбутні наслідки неминучого розвалу в звязку з користями, які мусіли б з нього витягнути перш за все автохтонні мешканці краю… згідно з славними и ославленими „пунктами“ Вільсона. На жаль виявилося, що й в цьому випадку „судилося нам останніми бути“. Застанова прийшла за пізно, в момент, коли ситуація мінялася вже не з дня на день, але буквально з години на годину. А що всеж таки „краще пізно, чим ніколи“, то й тут мала ця приказка дуже повчаюче примінення.
Поспішна и безладна демобілізація перемиського ґарнізону, що почалася з кінцем жовтня 1918 р., заставила українських старшин Перемишля здержувати від розтічі український військовий елємент, на жаль безуспішно. Ті, що
