дукувало звичайні „косівські килими“, користуючись кращими місцевими зразками й звичайною, хемічно крашеною, фабричною вовною.
В 1928 р. директор спілки Куриленко почав перші спроби з пряденням вовни по селах Гуцульщини та крашення її природніми, рослинними красками. Перші килими з тієї вовни, якнебудь ткані ще на эмеханізованих ткацьких варстатах, мали ми змогу оглядати на львівській виставці в 1930 р. Рівночасно з поступом у матеріялі й техніці в продукції килимів, зробило „Гуцульське Мистецтво“ перші спроби в їх новому мистецькому оформленні. В поряд з т. зв. „косівськими килимами“ виставлено на згаданій виставці килими, компоновані такими українськими мистцями, як Василь Крижанівський, Роберт Лісовський та Петро Холодний-син. Спочуття громадської опінії, як теж признання фахової критики заставили „Гуцульське Мистецтво“ не спочивати, а йти далі в раз наміченому напрямі.
Вже 1934 р. можна занотувати новий технічний осяг нашої килимарні. Вона, не числячися з „неекомічністю“ найпримітивнішого виробництва килимів на вертикальних, рамових кроснах, але маючи перед очима його мистецькі вальори, переходить на т. зв. „гребінкову“ техніку. І щойно з того моменту можна говорити про відродження традицій старого українського килиму, так під оглядом форми, як і техніки. Для цього наша килимарня поширює обсяг своїх формальних заінтересовань. Поза типами килимів Гуцульщини й Поділля, поза спробами нових килимовий композицій, входять в орбіту тих заінтересовань найкращі зразки полтавського київського та волинського килимарства так, що вже
