сама назва спілки як „Гуцульського Мистецтва“ сталася подекуди вузька, анахронічна. В сучасному стані свого розвитку „Гуцульське Мистецтво“ обняло кругом свого практичного зацікавлення цілу ділянку українського килимарства в її минулому й сучасному так само повно, як і влучила в нього всі територіяльні відміни тої ділянки нашого прикладного мистецтва.
Йдучи слідами традицій старої української практики, „Гуцульське Мистецтво“ поклало великий натиск на те, щоби відтворити рецепту природнього рослинного барвлення вовни, якому, як знаємо, стільки кольористичного чару завдячував давний килим. Перші килими, барвлені рослинними красками й компоновані з відтінків природньої, небарвленої вовни, були вже на виставці в 1930 р. Протягом часу від 1928-1934 р. вспіло „Гуцульське Мистецтво“ приспособити для барвлення вовни поверх 20 різних рослин, яких вивар, у найрізнородніших зіставленнях і комбінаціях давав незвичайно багатий і ніжний у тонації кольорит. Рівночасно поширювався засяг орнаментальних зразків, від найстарших, збережених на музейних памятниках, до модерних, компонованих сучасними мистцями.
Новинкою у виробничій програмі „Гуцульського Мистецтва“, яка може мати далекосяглий вплив на економічні відносини в краю в його „самоділи“, тобто вовняні матерії, пристосовані так для одягового, як і меблевого вжитку. Самоділи, це тканини роблені виключно людською рукою, з ручно пряденої вовни, ткані на гуцульських, примітивних станках. Продукція цих матеріялів почалася в 1935 р. але вже сьогодні вони здобули собі ринок і є вигляди на те,
