Музо! повідай менї про бувалого лицаря того,
Що наблукався по сьвіту, столицю Троян зруйновавши,
Що й на всїляких людей надивився й спізнав ввесь їх побит,
В морі-ж біди натерпівся та горя, як тїлом так духом,
5Що б і себе й товариство спасти і вернути до дому;
Та не вхранив товариства, хоч сильне об тім побивався:
Марне загинули всї од своёго-ж розсудку дурного,
Бо пережерли биків Гелїоса, що ходить над нами,
І за сю кривду їх їм не судилось вернуться, —
10От про се все й роскажи нам, богине, Зевесова дочко!
Лицарі другі усї, натерпівшися горя у Трої
Та од війни і од моря утїкши, вернулись до дому,
Лиш Одиссея одного, од жінки й від дому далеко,
Нимфа панянка, богиня з богинь, Калипсо все держала
15В гарних печерах, силкуючи надто, що б бути їй мужом.
Тай опісьля, як настала година за кілько там років,
Що ёму боги присудили вернутись в Ітаку
В дім свій, нї він, нї ёго товариство біди не збулися.
Боги усї, опріч лиш Посидона, ёго миловали;
20Сей-же, сердитий раз-в-раз, вельми ремствовав на Одиссея
Богоподобного, доки в свій край Одиссей не приїхав.
Раз Посидон якось з моря полинув аж до Ефіопів,
Котрі жили собі окрім ген-ген на край сьвіта,
Інчі, де сонце встає, а другі, де воно спочиває; —
