Сторінка:Гомерова Одиссея. Гексаметром на мову українсько-руську (1889).pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
7


В кошиках кожному хлїб підносили рабинї пригожі;
А жваві джурі в келишки вина наливали до верху, —
Ті-ж на готовую справу — знай — руки свої простягали.
150Потім, як вже і наїлися досить і в смак напилися,
Інчая пяним гульвісам скотилась на думку забава —
Піснї і танцї, без них бач і бенкет не в бенкет виходить…
Зараз тут кобзу гонець голосную, мережану гарно,
Фимію руки подав, і той мусив їм грати й сьпівати.
155Тілько лиш Фимій почав свою пісню і вдарив по струнах,
Як Телемах, головою схилившись близенько к Афинї,
Що б не почули гульвіси, почав синёокій казати:
„Гостю мій любий! не сердься; будь ласкав, що я тобі скажу:
„Ім от на думку легеньке спадає — музика та пляси,
160„Бо не своє, а чуже безкарно добро пожирають,
„Того чиї, може, білі кістки десь у полї безкраїм
„Дощ поливає, а може і хвиля по морю гойдає.
„Ох як би всї вони вздріли ёго, що вернувсь от в Ітаку,
„Всї б до одного й від зайцїв прудчійше пустились би в ноги,
165„Кинувши геть усе добре — богацтво і навіть одежу…
„Ох! а тепер, як погиб він в далекому краю, розваги
„Нам вже не буде по вік, хоч би хто з земляків і божився,
„Що він повернеться. Нї, вже пропав ёго день повороту!
„Ну а тепер менї, гостю! скажи та по правдї по щирій:
170„Хто ти такий? звідкіля? де твій дім? хто отець твій і мати?
„Як і на човнї якім ти приїхав? якії матроси
„Везли тебе на Ітаку і що то за люде вони єсть?
„Вже-ж пак не пішки, та ще й по водї, ти прибув на наш острів,
„Так роскажи досконально усе, що б я відав запевне.
175„Перший ти раз тут у нас, чи мо давнїй отця ти знаємий?
„Перебувало, бач, в нашому домі всїлякого люду;
„Бо пан-отець мій любив, що б з людьми хлїба-соли дїлити.“
 І синёока богиня ёму на сю річ одвічала:
„Все доеконально й по правдї по щирій тобі я роскажу,
180„Звуть мене Ментес, я син Анхіяла, славетного всюди,
„І над Тафійцями веслолюбивими здавна царюю.
„Се-ж ненароком прибув я сюди с товариством на човнї,
„Ідучи з дому по чорному Понту у страни чужії,
„Аж у Темесу за міддю, — везу-ж я залїзо блискуче.
185„Човна свого с товариством лишив я відсїль далеченько, —
„В Ратрі, лиманї Неї, що лїсом густим вся поросла,
„Ми с пан-отцем твоїм здавна приятелї дуже,