в службовій справі. Це на випадок колиб де затримали…
Потім, поклавши стомленого Хмару відпочити — пішов до міста: — Як застану секретаря вдома — то може посвідку вдасться зробити ще сьогодні.
Повернувся під вечір.
— Ні. Сьогодні нічого вже не буде. Секретар на село до родичів поїхав. За харчами. Переночуєте вже, сили наберете на дорогу. У мене трохи незручно, бо ввечері може зайти хтось із службовців-комуністів. Як стемніє, я запроваджу вас до своїх знайомих. Наші люди. У них вам буде спокійно й безпечно.
Хмара подякував.
— Але знаєте, пане Остапчук… У мене чогось душа неспокійна. Може б краще я собі на ніч пішов.
— Дурниці, це у вас просто — нерви… Там, куди я вас запроваджу, — цілком безпечно. А з тією посвідкою — безпечно собі до цілі дійдете. Хіба б то з лиця вас впізнав…
— То вже не турбуйтеся. На такий випадок у мене в кишені дещо знайдеться.
Як стемніло, вийшли з хати.
— Я, товаришу, буду йти попереді, а ви кілька кроків за мною. На всякий випадок тримайтеся в тіні, ближче до стін та парканів. А то хтось знайомий для вас може назустріч попастися. Як це кажуть — береженого й Бог береже…
Проходили вже більшою вулицею, де будинки були більші і стояли густіше.
Коли минали одну браму — в очах Хмари потемніло. Все єство рванулося до боротьби. Рука
