Один із хлопців несміливо обернувся до Рубцова.
— Товариш комендант! Мені на сторону треба…
— Валяй в штани!
Задоволено засміявшись від свого „дотепу“, Рубцов обернувся до Хмари.
— Можеш через них бабуні на той світ поклін передати… Най тобі там місце приготує…
Двері замкнулися.
При скупому світлі брудної електричної лямпки Хмара приглянувся до хлопців.
З змертвілими, зблідлими обличчями непорушно сиділи по кутках.
— За що ви, хлопці?
Молодший неначе прокинувшись заперечуючо замотав головою.
— Нізащо… Ой — нізащо!..
Старший, гарний брунет, мотнувши головою, відкинув з очей кучеряве чорне волосся.
— Покинь Стьопа!.. Все рівно вже…
Багринівські ми… У Гальчевського в повстанчому загоні були… У двадцять другому році комуніста з Винниці піймали… Пожалували — не вбили. Дали двадцять пять нагайок і нагнали. Тепер він нас упізнав в місті й арештував з міліцією. Наговорив того, щой не було. Присудили до розстрілу. Тепер — от… привезли…
Молодший поклав лице на піднесені коліна і зайшовся плачем.
— Мамусю моя, бідненька моя!.. Рідненька моя!.. На когож я тебе одну стару покидаю?!..
Товариш нервово рухнувся в свому куті.
— Покинь Стьопа! Не заводь… Все рівно вже… Нічого не поможе…
