Перейти до вмісту

Сторінка:Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара (1934).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вами Галіцкого, що те, що вони йому пропонували — вже для них непотрібне. З темного кутка душі вилазив жаль і злість на себе. Хотілося їсти. Тупо-в'їдливий біль голоду запановував над всіма почуттями, відганяв на бік всі думки й бажання. На перший день після „зміни“ не міг проковтнути смердячої пшонянки. На другий присилував себе. На третій жадібно сьорбав огидну юшку, вибирав пальцем із дна пшоно, а шлунок інтимно сполучившись з мозком, викликали перед очі смачні обіди і вечері.

Були хвилі, в які почуття голоду перемагала мрія про волю, але не куплену ціною зради, а видерту власними руками. Ночами, припавши до маленької дірочки зробленої у дверях нижче визірки (для підглядання), не тільки слухом, а всіма нервами, тим шостим чуттям, яке вироблює небезпека, — вивчав життя тюрподу. Привчився чути нечутні кроки дозорця. Безпомилково відгадував, де він знаходиться. Міська електровня давало світло лише до першої години ночі. По першій тюрпод поринав в абсолютну тьму. Лише коло вихідних дверей висіла гасова лямпа.

На дворі було вже тепло. Під час останніх викликів на допити — бачив в ґанку, за гратами виходних дверей ліжко і столик. Дозорці вартували по дванадцять годин. Оглянувши увечері камери — виходили й лягали в ґанку.

Після першої, що деякий час, клацала вихідна решітка і дозорець нечутно йшов попід камери. Присвітивши у визірку електричним ліхтариком, оглядав камеру і йшов до наступної.

В одну з ночей, в голові Хмари зародився