Галіцкій з усмішкою підняв руку.
— Не спішіть… Ми ще вас роздягнемо… Голими смачніще собі поцілуєтесь…
Прокурор зареготався. Всі усміхнулись.
Арбузов розвязав смертниці руки.
— Ну — роздягайся! Тільки живо і все скидай, до останньої шматки.
Зніяковіла жінка стояла, не рухаючись.
— Е — та я бачу — ти бариня! Покоївки тобі треба…
Шарпнувши застіжки, став роздягати жінку. Знявши сорочку і панчохи — знову звязав їй руки.
Потім проробили ту саму операцію з чоловіком, який палаючими від ненависті очима слідкував за роздяганням жінки.
Рубців глянув на Галіцкого.
— Отамана розв'язувати?
Той усміхнувся.
— Розвяжи… Може вхопиш по зубах… най іде так!
Прокурор рухнув бровами.
— Буде трохи „недотримання приписів…“
Арбузов розщепив Хмарі пояса.
— Ну штани з підштанками та чоботи я здійму, а решту — потім стягнем…
Поки Арбузов возився з Хмарою, жінка наблизилася до чоловіка і поклала голову йому на плече. Він наблизив свої уста до її. По лиці його побігли грубі сльози.
— Прощай Катю…
— Прощай Андрію…
— Можете не прощатись — усміхнувся Галіцкій — в одну яму підете…
