з ним в повстанчій боротьбі й залишилися дома.
Переглянувши записане, Галіцкий скривився.
— Я бачу тільки пять чоловік, яких можна посадити на лаву підсудних. І на тих ви не даєте більш-менш солідного матеріялу…
— Ті, що робили щось більше — за кордоном…
Галіцкій прищурив око.
— А чому ви нічого про Яблонівського не кажете?
— Про якого Яблонівського?
— Покиньте удавати дурня — це вам не до лиця. Яблонівський… учитель, котрий вам багато допомагав під час повстанчих операцій, якому ви передали листа ізза кордону перед своїм приходом, щоби він підготовив вам грунт…
— Я від 1922 року не знаю де він і що з ним…
— О — не турбуйтеся… Він в сусідній з вами камері, а лист ваш — ось — у мене в течці… Ну, а про Іваніва — скажите мені щось?
— Який це Іванів?
— Не пам'ятаєте?.. Молоденький хлопець, котрий з вашого доручення в 1921 році служив у нас в Чека. Висланий на операції у ваш район, — віддав вам у руки групу чекістів, яких ви порубали у лісі… пригадуєте?
— Він за кордоном… працює кельнером…
— Він недалеко від вас… в тюрподі… Ви його письмо знаєте — ось протокол допиту підписаний ним учора…
Хмара втягнув голову в плечі.
Галіцкій піднісся й через стіл поклав йому руку на плече.
— Ви зараз думаєте, що ми вас все рівно роз-