стріляєм… Не турбуйтеся… Я це все знав і тоді, як перший раз балакав з вами… Колиб на ваших руках не було нашої крови, — то ви не уявлялиби для нас ніякої цінности… Ваш суд мусить збілянсувати наші рахунки… Ми свого слова дотримаємо. Можливо, що засудивши вас на кілька літ для форми, — переведемо вас до Харкова і звільнимо, як що ви погодитесь щиро працювати з нами. Будете собі з Тютюнником. Але ми мусимо забезпечити себе, що ви не втічете знову за кордон…
— Після того суду, дорога за кордон мені буде відрізана.
— Згоджуюсь. Та на всякий випадок перепишете своєю рукою одного листа, якого ми відішлем по належності. Можете дописати, що схочете, виходючи „із своїх сучасних поглядів“ — розумієте? — Харченко! — закликав він з другої кімнати Харченка-чекіста — у тебе готово там все?
Харченко приніс і поклав на стіл друкованого на машинці листа.
Галіцкій підсунув його до Хмари враз з пером та чистим папером.
Хмара взяв листа й став читати. Стрічка за стрічкою впивалися в серце отамана нові голки…
Лист від нього до головного Отамана Петлюри, в якому він, Хмара, признавав, що вся боротьба під національним прапором була шкідливою і ворожою для українського народу, й закликає головного Отамана до повного припинення її. В тому листі він стверджує, що всі балачки в закордонній пресі про звірства большевиків на Україні, про визиск України Москвою — гола брехня.
