на ціле життя) і попік папіросою полові органи, — все охав, що його розстріляють, та в голос мріяв про втечу!
Льова, серіозний, ідеалістично успосіблений хлопець, відносився до Хмари з повагою і співчуттям. Сіоністів, при прибутті їх до тюрподу, обшукували не дуже старанно, й на другий день, отримавши хліб, — Льова витягнув з кешені міцного складного ножа.
Серце Хмари здригнулося: ніж!.. Те чого бракувало для здійснення того пляну втечі.
Через кілька днів присів до хлопця.
— Льова! Віддайте мені свого ножа.
— Таж можете вживати його, коли схочете.
— Вас може переведуть до в'язниці або іншої камери. А мені може він вирятує життя…
Льова мовчки витягнув і віддав Хмарі ножа.
Уживав його якнайобережніше, щоби не помітив дозорець.
Мав чим вирізати „фільонку“, але була й нова перепона. — Не був сам у камері!
Бенчик не спав ночами і сам носився з абсурдними мріями про втечу.
Можливість здобути волю та життя, обминувши той болючий прилюдний суд — знову будила в Хмарі духа. Мозок заповнився лише цією думкою. Очі невдержно притягала до себе „фільонка“. Револьвер і ключі в руках… Відімкне камеру № 8, в якій сидить знайомий, теж кандидат до гаражу, з котрим випадково порозумівся через в'язня, що приходив мити камеру. У двох відімкнуть вихідні двері… Карабінка… Як не вдасться непомітно проскочити поуз стійкового на подвірі
