Сторінка:Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара (1934).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

які прибігли на свисток.

Блиснуло світло електричних ліхтариків. Наготовивши зброю, пішли по під камери. Всі двері були цілі. Всі колодки на місцях. Коли вернулися назад до восьмої, Раскін розіритовано обернувся до Арбузова.

— Ти менше кокаїни нюхай, а то скоро тобі мерці по голові будуть ходити!..

— Алеж, товариш комендант! Яж виразно чув! Зпочатку, як стукнуло — я сам думав, що причулося, то коли я крикнув — то виразно чув, як щось побігло і стукнуло дверима…

— Ну, та який же чорт міг бігати й стукати, коли всі камери замкнуті, в'язні сплять?! — Дурня строїш! Будеш занюхуватися кокаїною — то скоро почнеш, як Рубцов — до власної тіні на стіні стріляти…

— Та я сьогодня не нюхав зовсім!.. Чорт його зрештою знає — може і причулося…

Червоноармійці глузливо засміялися.

Глянувши на сходи, Арбузов ляпнув себе по чолі.

— Я вже знаю, що це могло бути! Це котрась зі шмаркачок Дігтярьових під визірку до батька бігала. У них камера на колодку не замкнута — могла просунути в визірку руку й відтягти чим небудь засув. Ідем на гору.

Як підійшли до жіночої камери № 2, — Арбузов сплеснув долонями.

— Так і є. Засув відсунутий…

Коли світло ліхтариків освітило камеру, чекісти остовбуріли побачивши під стіною Хмару.

Багнети і револьвери наблизилися до грудей.