Сторінка:Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара (1934).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Може маєте закурити?

Затягнувшись потерухою з махорки, нервово став шепотом оповідати подробиці втечі.

Зробивши другого папіроса з недокурків, які сусід позбирав під тапчаном, — оповів подробиці свого арешту й згорнув в п'ястук розкудловчене волося.

— Боже! Як я мріяв про цю втечу і все пропало…

— Не падайте духом Семен Васильович! Як вас залишать у моїй камері — у двох щось придумаємо…

Стукнули двері з ґанку. Арбузов відімкнув камеру і впустив до неї Галіцкого.

На порозі станув дозорець та два червоноармійці з наладованими рушницями.

Начкро, усміхаючись своєю приємною, ласкавою посмішкою, тримаючи в кишені револьвер, — наблизився до тапчана.

— Що, вовкові до лісу захотілося?..

Хмара не змінюючи пози, потиснув плечима.

— Жити кожному хочеться…

— А чому ви думаєте, що ми вас вб'єм? Ми ж з вами здається умовилися… Як що ви додержите слова — ми з свого боку додержимо… Не розстріляли ж ми на таких самих умовах Тютюнника, Савінкова, — чому б мали вас обдурити? Краще обдумайте те, про що ми з вами балакали. Втекти все рівно не вдасться.

Галіцкій перевів погляд на другого в'язня.

— Ну, товариш Горський, як здоровлячко?..

— Дякую… Як ваше?..

Начкро привітливо усміхнувшись обом, пішов