— Може маєте закурити?
Затягнувшись потерухою з махорки, нервово став шепотом оповідати подробиці втечі.
Зробивши другого папіроса з недокурків, які сусід позбирав під тапчаном, — оповів подробиці свого арешту й згорнув в п'ястук розкудловчене волося.
— Боже! Як я мріяв про цю втечу і все пропало…
— Не падайте духом Семен Васильович! Як вас залишать у моїй камері — у двох щось придумаємо…
Стукнули двері з ґанку. Арбузов відімкнув камеру і впустив до неї Галіцкого.
На порозі станув дозорець та два червоноармійці з наладованими рушницями.
Начкро, усміхаючись своєю приємною, ласкавою посмішкою, тримаючи в кишені револьвер, — наблизився до тапчана.
— Що, вовкові до лісу захотілося?..
Хмара не змінюючи пози, потиснув плечима.
— Жити кожному хочеться…
— А чому ви думаєте, що ми вас вб'єм? Ми ж з вами здається умовилися… Як що ви додержите слова — ми з свого боку додержимо… Не розстріляли ж ми на таких самих умовах Тютюнника, Савінкова, — чому б мали вас обдурити? Краще обдумайте те, про що ми з вами балакали. Втекти все рівно не вдасться.
Галіцкій перевів погляд на другого в'язня.
— Ну, товариш Горський, як здоровлячко?..
— Дякую… Як ваше?..
Начкро привітливо усміхнувшись обом, пішов
