Сторінка:Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара (1934).pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Того самого дня „фільонки“ у всіх дверях були ззовні перебиті навхрест смугами заліза. До визірок були прибиті полички, на які після першої вночі, як гасла електрика, — ставили ґасові лямпи.

VIII.

В перші дні листопада 1924 року, велика заля Народного Дому на Замості — переповнена.

Переважають „делегації“ селян викликані на суд Хмари з повітів, в котрих він оперував. Судить надзвичайна сесія губсуду. Головує жид Міхайлов, який добре володіє українською мовою. (До революції їздив з візком по селах…) Праворуч від нього нач. ҐПУ, жид Ліплевскій. По другім боці Нач Особого Отдела — латиш Петерс. „Іменем української соціялістичної радянської республіки…“

На лаві підсудних Хмара, Яблонівський, Іванів та пять селянських хлопців.

Хмара згорблений, постарілий, посивілий, — сидить втопивши погляд в підлозі. Машинально відповідає на запити суддів. Апатично слухає, як відповідають товариші, теж „оброблені“ в ҐПУ.

— Громадянин Харченко! Що спонукало вас перейти кордон і добровільно віддатися в руки ҐПУ?

Хмара здригнувся й важко піднявся, двигаючи на собі тягар хвилини.

— Я… переконався, що йшов неправдивим шляхом… Приймаючи участь в національній боротьбі під жовто-блакитним прапором, я думав, що борюся за добро українського народу… За кордоном я побачив, що то було самообдурення. Що я був лише слугою закордонної буржуазії, яка хоче окупувати Україну, щоби знущатися над укра-