лів пісню.
Дехто з дітей, співаючи, боязливо поглядали на забиті дошками вікна тюрподу.
Там були батьки…
Крізь вікна з розбитими шибками — до в'язнів долітали всі викрики й слова.
Коло сьомої години Арбузов відімкнув грати і впустив до тюрподу Галіцкого, вартового коменданта Рубцова та помічника губпрокурора Саніна.
Санін, інтелігентний молодий жид, син багатого одеського купця, для празничку нарядився в уніформу капітана червоної флоти. (Колись служив в морській Чека…)
Начальство обійшовши камери — зупинилося коло дверей восьмої.
Хмара понуро сидів під стіною на підлозі. Іванів, білявий, гарний хлопець, лежав на тапчані сперши голову на руку.
Сьогодні, коли принесли під двері передачу від сестри — чув як Арбузом сказав:
— Начорта їм давати вже?! — обійдуться…
— Най перед смертю наїдяться — засміявся у відповідь вартовий комендант.
Може… сьогодні вже?..
Сказав Хмарі…
Отаман хруснув пальцями.
— Щось мені серце каже, що… сьогодні…
Яблонівський, піджилий вже брунет, лежав на свому тапчані, закривши очі руками. В ухах ще бреніли викрики дітей коло ҐПУ, що приглушено долітали через подвірря до камери. Думав про своїх… яких залишив вдома…
