й вихопивши з під тапчанів „цапки“ — кидаємось за ними на коридор. В першу хвилину мусять розгубитися… Вихоплюєм зброю… Арбузова з ключами треба в першу чергу… Може й вирвемося… А як загинемо — то в бою…
В очах смертників заблисла тінь надії…
У восьмій годині з репродуктора над дверима театру розляглися звуки „інтернаціоналу“.
— Товариші! — заговорив з сильним жидівським акцентом секретар губпаркому. — Об'являю зібрання відкритим. Пропоную послати привітальні телеграми Сталіну, Калініну, Рикову, Дзержінському, Петровському, Чубарю, Баліцкому. Заперечень нема? — Приймається!“
— Пропоную — одізвався нач ҐПУ — послати телеграму також і бувшому голові нашого виконкому товаришові Порайкові.
З льож комуністів рознеслися оплески.
— Товариші! — заговорив секретар паркому. — Сьогодні минає сім років як непереможний пролетар'ят, збройною рукою, взяв владу в свої руки. Ми перемогли на всіх фронтах. Ми обрубали довгі руки захланних інтервентів і стали на шлях реконструкції та розбудови промислу й сільського господарства на соціялістичних началах. Ми маємо величезні досягнення на цьому фронті, але разом з тим не можемо зменшувати, а навпаки, мусимо підсилювати бойову готовність СССР. Міжнародня буржуазія не спить. В країнах капіталу невпинно наростають революційні настрої в робітничо-селянських масах, очі яких звернені на соціялістичну батьківщину трудящих цілого світа.
