протилежні кути та середину. Їдко дзичали рікошетами по камері смертельні джмілі…
Щоби не дати зор'єнтуватися ворогові, смертники перебігали з кута в кут шпурляючи в визірку і вікно цеглинами.
— Здавайсь, бандити!
— Слава Україні! — розносилися по закутинах тюрподу крики.
Збігшись в одному куті з Хмарою, Яблонівський стиснув йому руку.
— Семене… Все рівно вже… нащо ця боротьба?..
Хмара замість відповіді пустив цеглиною в висунуту ізза вікна рушницю й перебіг на другий бік.
Яблонівський повільним кроком вийшов на середину камери і скрестивши на грудях руки станув очима до дверей. В вирізку просунулася рушниця й смертник підкосившись впав на підлогу[1].
Через кілька хвилин, перебігаючи з кута в кут, впав смертельно ранений Іванів.
— Впав! Впав! — закричали за дверима.
— Хто — Хмара? — кричав Рубцов зпід вікна.
— Ні! Хмара один зістався!
Кати стали сміливіші і стріли посипалися без перерви.
Отаман в'юном звивався під кулями підхоплюючи по дорозі цеглини.
Викрикував войовничо дико, бючи цеглинами на оба боки.
- ↑ Ці подробиці оповідав, в хвилю „доброго настрою“, одному з моїх товаришів, сам дозорець Арбузов, який застрілив Яблонівського.
