Сторінка:Грамáтка (1857).djvu/16

— 10 —

Вос-по-емъ бла-га-я,
Я-ко Богъ ка-ра не-пра-вихъ,
Пра-вимъ по-ма-гае.
Пре-по-доб-ни-і во сла-ві
И на ти-хихъ ло-жахъ
Ра-ду-ют-ця, сла-во-слов-лять,
Хва-лять и-мя Бо-же.

Уро́къ се́мий.

Якъ у на-шій у слав-ній У-кра-і-ні бува-ли ко-лись пре-страш-ни-і зли-го-дні, без-доль-ні го-ди-ни, бу-ва-ли й мо-ри и вій-сько-ві чва-ри. Hi-хто Вкра-інцівъ не ря-то-вавъ, ні-хто за нихъ Бого-ві мо-ли-товъ не по-си-лавъ; тіль-ко свя-тий Богъ на-шихъ не за-бу-вавъ, на ве-ли-кі зу-сил-ля, на від-по-від-дя державъ. Тіль-ко Богъ свя-тий знавъ, що Вінъду-мавъ, га-давъ, за-миш-лявъ, якъ не-взго-ди-ни на Вкра-ін-ську зем-лю по-си-лавъ. Отъ же й про-йтли, изойшли зли-і не-взго-ди-ни; не-ма-е ні-кого, щобъ насъ по-до-лі-ли. Тіль-ко Богъ свя-тий знавъ, що Вінъ ду-мавъ, га-давъ, за-ми-шлявъ.