Сторінка:Грамáтка (1857).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 11 —
Уро́кь во́сьмий.

Ой не день и не два Ля-хи У-кра-і-ну плін-дро-ва-ли, ні на ча-си-ноч-ку одпо-чин-ня не ма-ли, ко-ней на-вза-водахъ день и нічъ дер-жа-ли, до геть-мана На-ли-вай-ка до-ро-гу вер-ста-ли. А геть-манъ хо-роб-рий На-ли-вай-ко що ви́ть ду-ма-е, га-да-е? що ви́ть за долю то-ва-ри-шівъ сво-іхъ за-миш-ля-е? Тіль-ко Богъ свя-тий зна-е, що ё-му на по-мічъ по-ма-га-е.

Уро́къ девя́тый.

Ой зза го-ри хма-ра вй-сту-па-е, висту-па-е, ви-хо-жа-е, до Чиг-ри-на громомъ ви-грім-ля-е, на У-кра-ін-ську зем-лю бли-ска-ви-це-ю бли-ска-е. То По-ляки че-резъ три рі-ки три пе-ре-хо-ди мали, да й ко-ло тре-тё-го пе-ре-хо-ду станомъ ста-ли, пу-сти-ли ко-ней на по-пасан-не, са-ми со-бі да-ли на три го-дини од-по-чи-ван-нє.