Сторінка:Грамáтка (1857).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 12 —

А що геть-манъ На-ли-вай-ко ду-ма-е, га-да-е? що вінъ на не-взго-ду Ая-хівъ за-миш-ля-е? Тіль-ко Богъ свя-тий зна-е, що ёму на по-мічъ по-ма-га-е.

Уро̀къ деся̀тий.

То не хма-ри по не-бу гро-момъ святимъ ви-грім-ля-ютъ, то не свя-тихъ вони до Бо-га про-во-жа-ють: то Ая-хи у буб-ни вда-ря-ють, у сви-стіл-ки да у тру-би вий-гра-ва-ють, у-се вій-сько сво-е до-ку-пи у гро-ма-ду скли-ка-ють, щобъ тій-шли всі до гро-ма-ди на по-слухай-не, слу-ха-ти геть-ма- на Жол-ковсько-го о-по-ві-дан-не. От-то й прийшли всі, ря-домъ ста-ли, у-сі ря-домъ ста-ли, да й за-мов-ча-ли, геть-ман-ську о-по-відь слу-ха-ти за-ча-ли. А по-слухав-ши ко-ней сід-ла-ли, че-резъ Бі-лу річ-ку пе-ре-ходь*ве-ли-кий ма-ли:. мости мо-сти-ли, греб-лі га-ти-ли, кіл-ле за-би-ва-ли, гор-зи-ну да дря-ни-цю клали, че-резъ Бі-лу річ-ку пе-ре-ходъ вели-кий ма-ли.