великообсяжних речей його — романів, повістей, оповідань, нарисів. Певною увагою сучасників користались його романи «Чайковский», «Нежинский полковник Золотаренко», оповідання з українського життя: «Рассказы пирятинца», «Полтавские вечера» та ін., повість «Записки студента», спроба сатиричного побутово-описового твору — «Путевые записки зайца»; значну кількість написав Гребінка також натуралістичних «фізіологічних нарисів» з життя петербургського дрібного дворянства й чиновництва («Лука Прохорович», «Сказание о Горохе и женитьбе Василия Ивановича», «Иван Иванович», «Приключения синей ассигнации» і багато інших).
Відношення сучасної Гребінці літературної критики всіх напрямків до цієї його творчості здебільшого досить поблажливе і зовсім позбавлене тієї гостроти підходу, яка обумовлюється актуальністю і суспільним значенням твору.
Значна частина творів Гребінки за тематикою присвячена Україні. Розглядає її автор з позицій не тільки лояльного, але вірнопідданого дворянина імперії, прибічника офіціальних і канонізованих царським урядом історичних поглядів, монархіста, людини, цілком задоволеної кріпосницько-поліцейськими основами державного ладу Росії. Він любить Україну і її окремі місцевості, як поміщик, як господарь і природи і людей тієї країни. Його мета немов би показати столичному світові рідну провінцію — «Малоросію», Полтавщину, Пирятин, Ніжен — такою ідилічно-прекрасною країною,
