но-простацькими виявами монархічного, вірнопідданницького сервілізму, якого в поемі Пушкіна немає.
Отже, Гребінчин переклад «Полтави» не можна вважати за цінну річ літературної спадщини письменника.
Найвидатніше ж, що становило в свій час певний крок в розвитку української літератури і що становить літературну спадщину письменника, це його байки.
Гребінка недурно назвав свої байки приказками. Частина з них справді являє не що інше, як художні картини, написані на теми народних прислів'їв та приказок.
Така байка «Могилини родини» — художня картина на тему прислів'я «гора породила мишу», чи рівнозначного йому — «з великої хмари малий дощ»; така байка «Школяр Денис» на тему «не по коню, а по оглоблях» або «пани б'ються, а у мужиків чуби тріщать»; така «Верша і Болото» — теж ілюстрація до поширеної в певному середовищі консервативної за тенденцією приказки «хвалилася верша в болоті». Значна частина байок написана на теми байок Крилова та ін., що й зазначав Гребінка у примітці до «Приказок».
За спрямованням байки більш-менш приблизно можна розподілити на такі групи: легенька поблажлива сатира на явища державного ладу кріпацької Росії («Ведмежий суд», «Рибалка», «Зозуля і Снігир», «Будяк та Коноплиночка»); художньо-юмористичний показ сучасних авторові звичаїв і норм чиновницько-поміщицького
