розглянемо байки «Злий кінь» і «Сонце та Вітер», особливо першу з них, де виявлене ставлення автора до трудящої маси, до кріпацького селянства.
Як у байці «Ворона і Ягня» письменник не цікавиться почуттями ягняти в орлячих пазурах, так само і в байці «Злий кінь» він не ставить питання про те, як почуває себе «кінь» на вуздечці у владаря: автора цікавить питання, яким методом найкраще піймати і зануздати коня. І тут ідеалом його виступає хитрий, розумний приборкувач коней Петро Деркач, що
«сміло до коня побрався потихеньку,
Все свистючи, повагом, помаленьку,
Все гладив, подивлюсь — уже і зануздав».
Висновок з цієї байки письменник адресує одверто до поміщиків, як рецепт поводження з кріпаками:
Питання про те, чим краще можна примусити людину слухатись, — прямим насильством, чи «ласкою», ставиться і в байці «Сонце та Вітер». Тут воно теж розв'язується на користь «гуманності», ласки: «Сонце» домоглося, що козак скинув із себе кобеняк, чого не міг зробити прямим насильством «вітер».
Отже, коріння і зміст гуманності, яка виявляється в окремих байках Гребінки, — це позиція дрібномаєткового панка — поміщика чи благонадійного чиновника феодально-кріпосницької держави, що шукає засобів, зберігаючи наявну систему, домогтися мирного ідилічного
