СОНЦЕ ДА ВІТЕР
Із Вітром Сонечко розгуторіло мову,
Про силу, бачите, хто з них міцніший був.
Звичайно, за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
«Чи бачиш, іде ген собі козак по полю?
Як цупко він нап'яв на плечі кобеняк!
Хто з плеч зірве його додолу,
Хай буде той уже моцак».
«Іносе, дми собі», — так Сонечко сказало;
І Вітер шпарко полетів,
Надворі дуже сумно стало,
По небу хмари скрізь погнало,
А Вітер по землі, крий боже, заревів,
Наліг на козака, з його одежу цупить,
