Перейти до вмісту

Сторінка:Григорьєв-Наш. Про навчання дітей рідній історії (1917).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ніш хазяйнував, в) чи попередній хазяїн порядкував, чи теперішній і т. и.

Ми певни, що діти з цікавістю дошукуватимуться до всього потрібного і з великою охотою розповідатимуть учителеві про те, чого дізнались. Тут учитель вперше подасть їм термін історія, скаже, що все, що вони про себе оповідають є їхня історія. Таким самим способом під керунком учителя діти повинні дізнаться і про історію села. Але- тут ще діти випитують у родичів, чи нема й якої пісні про рідне село[1]. Далі вчитель робить екскурсію з дітьми на де-які руїни хат, церкви, на могили кладовища, вишукуючи там такі старовинні речі, які подавали-б ті чи инші відомости про давнину (вишукавши або викопавши при дітях таку річ, вчитель повинен запитувати, про що саме вона свідчить); веде дітей в поле аж до межі з полями сусіднього села, придивляючись, чи ця межа не мінялась; розпитує, чи в тім селі так само балакають, як і в ріднім, чи нема яких відмін в словах або в вимові, а між иншим запитує й про те, чи можна на ярмарку пізнати, хто з якого села (відмінні слова, вимова, вбрання і т. и.). Крім того, вчитель мусить роздобути які-небудь старі грамоти (в розправі, волості, в церкві або у приватних осіб) про данне село і дати їх дітям прочитати або, як діти не втнуть, то прочитати їх самому для дітей.

Всіма наведеними засобами вчитель поможе дітям утворити поодинокі поняття про історію:

  1. ↑ Пісні про окремі села трапляються досить часто, особливо дражливі, в яких одно село висміює сусіднє, при чім зазначаються й характерніші прикмети данного села, його мешканців то що.