Перейти до вмісту

Сторінка:Григорьєв-Наш. Про навчання дітей рідній історії (1917).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Правда, народніх оповідань ще мало зібрано, але ж це не означає, що їх більше не можна зібрати, і ми певні, що збирання таких оповідань способом, який нижче наводимо, в великій мірі прислужиться дітям до свідомого вивчення рідної історії.

Щож до пісень, то чи єсть лекша й цікавіша форма, ніж пісня, для зрозуміння і вивчення на память слово в слово на довгий час тих чи инших відомостей з рідної історії?

Пісню складав народ „не мудрствуя лукаво,“ а щиро, просто й безпосереднє виливаючи в ній те, що відчувала душа народна. В їй він так доступно змалював своє життя, що й мала дитина лехко зрозуміє, про що оповідає пісня; своєю простою, щиро-народною мовою, виразно зазначеною ідеєю, реально художніми картинами минулого — вона однаково зрозуміла як старому, так і малому. Музичний же розмір сам собою надовго вибиває в памяті текст пісні, особливо, коли цьому ще й допомагає заучування мелодії.

З наведеного видко, що найкращий підручник рідної історії це народні оповідання та пісні.

Відповідаючи формою та змістом душевним та розумовим силам дитини, оповідаючи про минулі часи і побут народу, вихваляють кращих синів народу, що з безмежної любови поклали життя за долю його, пісня не тільки будитиме любов до до рідного краю, а й усвідомлюватиме її, розбуджуватиме в новому поколінні свідому повагу до всього рідного, розвиватиме чуття національних гордощів; разом з тим, подаючи кращі зразки народної творчості, пісня виховає в дітях загальний смак до прекрасного, розвине естетичне почуття, а подаючи зразки художніх музично-кар-