Перейти до вмісту

Сторінка:Григорьєв-Наш. Про навчання дітей рідній історії (1917).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

чені пісні і подані до них оповідання лишать по собі глибокий слід і в розумі дитини.

Вивченням народніх оповідань про старовину та народніх історичних пісень і закінчується перший обсяг відомостей про життя рідного народу.[1]

У великій пригоді при навчанні історії стають мапи та малюнки.

Мапи дають дітям змогу легше замічать і затямлювать все, що росказується. Затямлюючи малюнки, контури морів, смужки річок, цятинки городів, фарбу відзначених місцевостей і т. п. діти вкупі з тим затямлюють і те, що про ті річки, городи та місцевости росповідається, які події там відбувалися і т. п. Запамятавши, наприклад, смужку, що обозначає на мапі шлях походу Хмельницького, дитина має змогу лекше й швидше пригадати всі ті місцевости, городи й села, через які Хмельницький проходив.

Найкраще, коли мапа пристосована для вивчення тільки однієї якої-небудь події або епохи. В протилежному разі, коли на мапі багато всяких відзнак, увага дітей роспорошується і тоді їм за дрібницями важко найти головніше.

Написи, відзнаки й фарби на мапах повинні буть яскраві, помітні.

 
  1. ↑ В початковій школі його можна розпочинать навіть з першого року науки, а краще з другого, аби лиш до скінчення школи діти встигли його запамятать.

    В сучасній програмі початкових шкіл історії, як науки, навіть і немає. Та навряд чи цей потрібно. Є в школі читання історичного матеріялу.

    От часи того читання й треба так використати, щоб вони дали дітям перший обсяг відомостей з рідної історії