нагрянули козаки, або їх тодї звали гайдамаками. Увійшов у хату оден, а далї й другий: здоровенні чоловічища такі! Так усї й понїміли. Смерть і край! А оден і каже до баби: „щоб сю ніч у тебе свічка страсна не вгасала, горіла, а дїтей на горіще поховай: нїхто тебе і Татарин не зачепить. У ночі, каже, будуть і кінні уїздить у село, то нїхто не виходь. Хлїб і сіль щоб на столї була і свічка щоб на столї стояла. То де в кого й горілку на стіл становили. Заходить заходили гостї по хатах ту ніч, а не скрізь брали страву з столу. Оттак дїтвора та й з великих, хто з рябких був, усю ніч і просидїли по горищах. А воно нїяково було, поки тіко не обізнались. Побули-побули і так як у глупу північ дей дїлись з села. А страху великого було у глибоку давність, росказують було і баба й мати. Тепер — хвалити Бога до которого часу — супокійно. Бог знає, як далї буде, що отака тиснява зробилась — муль муля й їсть тай годі. Лихолїття було, лихолїття й сподіватись треба… Лїс був вільний, землї й гулящої було скіко завгодно: думай собі сам за себе, як собі знаєш, роби собі що хочеш. Усяк собі знав себе і дбав про себе як умів. А тепер хоч душа вон: все не твоє — казьонне, або чернече, а далї од нас панське скрізь. І сам наче не свій. Дїти не батькові наче і батьки не дитячі наче. Та отак і скрізь.
— Побачите, дїти, кажуть було баба, світ сей оснуєть ся; то хіба й не вснований: і не викарабкаєть ся бідна людина з душею на світ глянуть, який то він хоч той світ, не то що; снують його і дротом, і колїями залїзними, снують його, ще й як найкраще обсновують його хитрощами усякими та здирствами — се вже бачимо, сповнилось.
— Цар турецький, кажуть було баба, приїде у Суботів своєї одшукувати шляпи (sic). А вона старим Хмельницьким затоплена он аж у ставу, звідси верстов 60 буде, у Чорнім лїсї. Його — сей став — усї знають. Бо то як збив Хмельницький шляпу з турецького сувтана тай затопив її у тім ставу. Затопив та ще й закляв. То цього ще не було, а повинно бути. А вже то з військом сувтанові внуки йтимуть — не як, мабуть.
Кажуть було мати й баба, що у Суботів приїдуть і внуки Хмельницького булаву дідівську одшукати. Десь у замчищі на острові посеред моря старий Хмельницький оселив близнючків Тимошевих, як Тимоша вбито було. Навмисне все дбав, щоб роду не понизить і з роду не вийти: кортїло таки, щоб карона чужому не одійшла. То й сього сподїватись треба. Трегуб Махей то каже, що уже десь і у Херсонщинї рід Хмельницького хутором живе, десь не далеко Ковалевої якономії, та хто його знає, не бачив і ні од кого другого не чув, той казати не буду.
