Кажуть було мати: „була у двох колись церквах служба, діждете, дїти, що й знову буде у двох — нарівнї що в тій шо в тій, а не-коли-не-коли, як у тодї було за одного михайлівського приходу: або зовсїм у муровані не служать, або то в тій, то в тій.
То й се бачим. Діждали. Здержки хоч і білш стало, так разом у двох церквах отправа йде. Не так сумно дивитись на ту церкву, що наче сирота зостаєть ся, як не в нїй, а в другій правлять. За Дирдовського, що після Орловського настав, налягли на муровану дуже церкву, на Илїнську: усе в їй одправа була, а Михайлівську геть залишили. Наровив усе Дирдовський, щоб зовсїм Михайлівську знистожить, раяв на школу повернути, або кому продати. Бояв ся все, щоб другого попа не вкинули, та не одчепили людей на нову, окрему парахвію. За Орловського то усе у Михайлівські правили, а Илїнську забили геть, а ще поперед Орловського, хоч і два попи було, то частїш правили по чергам у Михайлівські таки, а тіко у суботу як яку та на проводи правили у Муровані, Илїнські. Хотинський та Ботвиновський довго усе тодї попували, а попереду хто був, не скажу. А твердо знаю, що баба було не раз кажуть, що й попереду їх ще люде старі згадували, що Мурованка була так собі, аби лік їй, що церква: нї вівтаря, нї бабинця, нї дзвіницї — так як у клунї. Це вже її призвів у порядок Орловський. 20 тисяч од Синоду випросив на баньку маленьку та на бабинець та на дзвіницю. А перше то й очеретом крита була. А давньої памяти то самі либонь стїни були і церквою їх нїхто не звав, а звали великим льохом, хоч правити в їй правили, — мабуть через те, що почали кладовище заводити коло неї та поминки справляти. Михайлівську то ще батько Богданів строїв, кажуть. Бо як оце перестроювали її, то там видко було усе: на одвірках, на камінї під престолом написи були, коли, хто й ва ким строїв і перестроював її. Видко було, що й згоріла раз була. Це вже пята на цьому самому місцї. Як забив оце на останцї у їй службу Дирдовський, та мужики заходились позивати його до бладики, якось сталось, що треба було її переносити на друге місце, та вже консісторія приписала, що не можна переносити, бо у їй похований Тиміш, син Богданів. То через те й на цьому самому місці її лишили і як перестроювали, довелось бачити, що під нею було. Громада не дала у низость повернути Михайла святого, не попустилась та й годї. Лякали, що й злиднї заїдять людей, як строїтимуть наново її та попа требуватимуть. А воно й не погіршало. Воно гіршає таки на щот вжитків, але воно гіршає не од цього. Се видко. Чи погірша, чи нї од сього, а два попи маємо і одправа йде у обох храмах — се бачимо. Мати вгадали.
Невгадьком треба бути, щоб не вгадати, до чого воно дійдеть ся, як отакі й далї вжитки будуть. Нам ще сяк так, а вже дїтям щось треба
