мерця з простих козаків, або що, а його на другім місцї десь сховали, де сами тіко знали. Може як раз у деревяні батькові церкві, де й син його уже лежав і нїхто про се й доси не знав. Воно колись ощутить ся й се, як поживуть люде на світї. А може старого Хмельницького козаки нї защо не мали, та навмисне Ляхам показали, нїби не нарошне? Алеж не повинно, бо тож таки їх був князь, чи по тодїшньому гетман він був. Не дурно-ж і патрет і доси його є у Манї-проскурницї нашої — і зараз є патрет змальований Орловському ще з патрету Мотроненого монастиря — десь ченцї його взяли і нащось глядїли його!
- Списав Маркіян Бердник, лїт 35, а братчики михайлівські читали й слухали і дещо од себе додавали.
Усякої росказують про оцю могилку, що коло неї камінна баба стоїть, де оце тепер на їй дяк живе у старих попівських хатах коло деревяної церкви. Та й про саму бабу усякої почути можна. На оцю кучугурку Микита Бевзишин-Кужівнин, що часом і за дяка на криласї править, як дяка коли немає, каже „Голгоѳа“, а москаль Кабачишин зве сю могилку їшафотом, тобто шибинецию, чи що. Мабуть через те вони на неї так кажуть, що чутка ходить, либонь би то за судів Хмельницького тут прилюдно наглою смертю карали винуватцїв великих — найпаче зрадників усяких. Бевзиха сама — стара-то — ся прямо каже, що тут кати катували зрадників за судів таки Хмеля ще. Не однакові й тодї видко, люде тут були: ті до Ляха тягли, а ті вже одлучались од його, сами хотїли правити, порядкувати вже в своїй Українї. А може ще й опісля, як од Росії хотїли одлягати, та зрадники з'явились. Їх не сїють, на їх не орять, сами родять, як то кажуть. Либонь тут, як роскопували місце, щоб під хати та під церкву землю звідси навозити, та знаходили у в одній сторонї самі голови чоловічі поскидані в купу, а в другій самі тулупища, жужлом лежачі, без голів уже. Та й про бабу саму кажуть, що се навмисне колись була з камінюки зроблена баба таки, як і людина наче. Кажуть, що в неї плече одно було багато білше од другого. До цього-б то плеча й голови одтинали зрадникам та всяким винуватцям проти українського гетмана та старшини тодїшньої. За спиною у баби цеї був великий ярок — теж би то на те, щоб сокира, чи шабля, чи чим там тодї голови одрубували, гаразд одцюкувала голову, як рубнути по вязїх. Ще недавно вона стояла на самій могильцї, над шляхом, не подалецї од повітки дякової, та шляхом з гори вода все під весну та під дощі великі бігла дуже та й підмивала край могилки, а баби наші набачили глину браву та й собі почали підкопувати, поки
