Перейти до вмісту

Сторінка:Грушевський Марко. Гетьманське гнїздо (1909).pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дійшло до того, що камінюка не вдержалась, та й скотилась на шлях. Лежала вона довгенько, поки аж Бог посухи не послав на хлїб святий. Люде думали, що то й дощу через те не було, що баба занехаяна тай винесли її знову на скелю, трохи далї од першого місця, близче до повітки. Але вода знову своє робила, а баби тож, а дїти й собі копались коло неї, поки оце недавнечко вона ще раз повалилась до долу. Її вже звели на місцї, якому лежала тепер і поставили під скелею побіля шляху таки. Знаходились і такі, тіко се вже меж приїзджими сюди панами, що казали, що баба ся — бог колишнийсь на Українї, та дїти, як грались коло його все, попсували дуже і вид і стан, як терли камінцями об неї задля виграшки якої там. Тіко ся думка не йде якось людїм у голову. Були й такі, що казали, що оце саме і є могила Тимошева перша, а вже побіля неї инчих мерцїв клали. Коли же і се не те, бо Тиміш під церквою похований, сеж відомо стало всїм. Наші люди більш таки теї думки держать ся, що се плаха таки. Хоча знаходять ся і такі, що кажуть нїби се прикмета, де схована в землї є кладь велика. Глаголять, люде знайшли мішок цїлий копійок старих ссипаних під нею. Вгадьки кажуть, що й сї копійки не є ще кладь, а прикмета: камінюка зверху, а мідь на сподї. Од цього саме місця й треба доміркуватись, куди, чи на схід сонця чи на південь треба стати щоб утрапить на ту линїю, на які положена кладь настояща. Кажуть вони, що треба знати, як завдальш стати од баби на тій линїї, чи на зріст чоловіка, чи на тїнь південну, чи там як инче, щоб там копати саме й улучити на поклажу ту. Звісно жадна кладь мудро ховалась, щоб і не пропала і щоб хоч правнукам пращурам досталась з свого роду. У Орловського в планах не показано було, правда, тут кладї і не шукали її тут. А вже воно, собі думають люди, під роїну та різнечу тодїшню люде не де дївали свою багатиню — у землю певно клали. Через те так і думають собі. І старі люде: те теї те другої, те плаха, а те прикмета. На думку Морщака дїда — либонь живий ще він собі грішний, як коли мізкував таки, то ся могилка, каже було він, — не що иначе, як така сама могилка, як і ото скрізь по степу їх є багато. Під войни б то, по йому, давно насипали на побитих вояках могили. Часам над багатьма, а часом і над одним, як значнїйший чим був. А вже баба оця — то се, видко, не було хреста, щоб поставити вверху могили, а трапилась камінюка, може й на бабу схожа, от і винесли її на верх могили і постановили, щоб ще таки чим иншим закінчити могилу. А людїм не подавай! почнуть свої вигадування. Кажуть же, що є й залїзна баба, що дїтей нею лякають, а хто її бачив?! Й здала ся ця баба нашим мужикам! Часом хто викаже що з ради, як радять що проти попів, або проти ченцїв, або й проти началства, то зараз на бабу йому й показують. Часом дїтей полякати бабою, погуляти