коло баби. Та й по других слободах її знають. Їхали раз Трушівчане підводами, везли у Ведмедівський монастир з Яницького хутора верби на щось. Порівнялись з бабою. Хлопцї й забачили бабу, обступили її чудують з неї, а далї з того чудування заходились пхатись і силувати той того, а той того: „цїлуй бабу!“ Нарештї которогось схопили на оберемок тай тулять до камінюки: „цїлуй, кажуть, бабу!“ Й пручав ся і просив ся, нїчого не помогло. Заюшили бідака чисто і покинули під бабою, сами побігли волів догоняти. „Оце так! цїлуй, чорте, бабу!“ сміялись люде, як той устав і насилу з стида поволік ногами за ними. Чи не зрадив в чому? додавали инчі. Мабуть таки вона для кари якоїсь таки була.
- Записано з гурту.
Городків тіко два і є в Суботові. Оден Каралашів зветь ся, а другий у лїсі, у Ключкинім обходї, не зветь ся нїяк більш. Люди собі думають, що се або кіш був козацький, за гайдамачини, а мо' ще й давнїше, за Хмельнищини, та городком звав ся, як от і долина Запорізька. У долинї чисто наче стіл вироблений за-для багатьох людей. Або се якась примуція була під войни тодїшні, як от окопи усякі або що. Знаходять багато тут стрілок з перами, стремен, а то й пік усяких та якихсь, незнатно й шо воно, каблучок. По степу є городки й з могил самих зведені. І се люде не знають, що воно пороблено й на що. Коло могилок, за Шпаковою отам у полї, то й хлїб не хоче родить. Микита Пушкарів-Киндиків не раз жалїв ся на сю місцину. Догадуєть ся, що там або крові багато налито людської, що й доси земля не пересилить її, або дробу та куль випущено стіко, що й землю покрито товсто було та й доси не перетлїло все те на землю; грішить, що може заклята й земля там, що Бог не дає родити там нїчому. А воно оцї городки, та могилки не що, як памятки зоставлені нам козацтвом, щоб згадували собі їх дїла та розуму набірались. За щось же вони бились тодї, про щось дбали. Може-ж і за потомків щось думали, про нас гадали що. То се скоріш воно так має бути. Не дурно й родить перестає на отаких місцях. Бог навішки дає, щоб не забували про що дбали й щоб краю довели таки хоч тепер уже. Та тіко не про нашого брата се навука. Попи тіко тепер не забувають Хмеля. Бладика був — правив по Зіновію панахиду. Поки й у граматках вичитують його, й на Зіновія, 30 жовтня, мед справляють. Бладика молить Бога за те, що прилучив Україну до Росеї, а попи, що церквів настроїв; а люде й собі за ними, хоч і спокво-
