За козаків не так заправляли Вкраїною, як ось тепера нею правлять за російського уряду. Оцей шпиль, що зветь ся Вовчий, або прямо „Вовкова“, шо в лїсї у Ключкинім обходї в Мотронені дачі, за козацтва був вартою. Звідси навкруги дуже далеко видко — Дніпро побіля Черкас, Тясмин побіля Смілої, як на долонї, а степ Харсонський, скіко око сягне, видно. От воно на що мав знадобитись Вовчий шпиль. З його вартували, чи не підходив ворог який? Звідси варта бачила, де ворог обертаєть ся було, в якому саме місці і який саме завстрашнїш він і через те добре могла зміркувати, як ногу йому підставити і, лиха матері, скурає було наших. А ва теперішнього вряду він нїщо, цей шпиль. На шось, правда, ще нашої памяти зроблений був маяк на йому. Товстий такий стовп, як хата у кого завтовш, крутий і високий був. На шпилї був старий дуб і старі люде було не знають, коли він був молодим, усе однаковий був собі — старий та старий. Був він високий, а маяк ще вищий вигнали. Така височінь була неймовірна. За цього дуба маяк узятий був скабами залїзними, а як де, то й загнані було скаби у дуба. Поки й зогнив маяк, дїти все в йому лазили, грались, коли скотину пасли в лїсї. Як звалили сього дуба, як продана була казною ця дїлянка лїсу Жидам, то у дубові тому і скоби ті познаходили. Може дуб ще козацький був, бачив хоч не Хмеля, то Ґонту, або й на Мазепу поглядав, як той з Петром бив ся за Україну по той бік Днїпра. А Жиди його на шпали попиляли, нашому братови хіба тріски та обаполи з його остались. Геть казна зплїндрувала дубину й грабину на шпилї: полощуть ся Жиди в йому, а нашому братови дубця не то тріски не можна взяти, й стежкою не маєш права йти лїсом. Крім показаної дороги не ходи! А вже конячинцї травички ввірвати — борони Боже! І штрап і попотилишники не мепуть. Довартувались козаки, боронячи Україну, що нам і за Жида вже немає шани. А ми-ж їх дїти звемось! Замісь варти на Вовчому шпилї, тепер лавки для гулянок лїсничі поробили. Панота майює все тут. Воно гарно, звісно, на височинї отакій гульбище мати. Та ще й дурничка отака — як його й не гуляти? Хто доглядав Україну, а хто користуєть ся нею! Кажуть, що кладї тут незчислимої, так от само, як і у трех криницях і скрізь. Воно й звісно, де найбільша сторожа, там і найбільше добра криєть ся. Але й те, що сховано козаками, не нам заказано, а Жидам, що все в лїсї нашому купають ся, або панам, що там на гулянки збирають ся, та гроші за се з казни луплять. Й кажіть — води собі не набере: треба, щоб хто подав з дїжки, а на шпиль пішки випнеть ся, де й охота й здоровя візьметь ся. Та не довго й се буде. Казна лїс випродасть, або він згорить,
