лось де бачити. Не ті були часи і люде не ті були, шо тепера. Тепер голодні тіко та гострі, а розуму — тіко й того шо дивлять ся, а бачить нїчого не бачать… Дожилась Україна до самого краю: як не було добра, тай досї не має, як теї приказки кажуть.
- Росказував Пилип Шуть, лїт більш восьми десятків.
Як теї піснї співають:
Ой, Морозе та Морозенку,
Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна
Як славнеє війско,
Заплакала й Морозиха
Ідучи на місто.
Ой не плач, мати,
Да не плач, не жури ся,
Ходїм з нами, козаками,
Мед-вина напий ся.
Ой чогось менї да, милеє браття,
Горілка не пєть ся:
Під царськими воротами
Да Турок з Шведом бєть ся.
Нехай бєть ся, нехай бєть ся,
Хоч і розбиваєть ся,
Нехай мене молодого
Да й не сподїваєть ся.
Да в городї да в катранї
Там покопані шанцї:
Взяли, взяли Морозенка
В понедїлок в равцї.
Посадили Морозенка
На дубові лавцї:
Скидай, скидай, Морозенку,
Червоні сапьянцї.
Посадили да Морозенка
На жовтім пісочку:
Скидай, скидай, Морозенку,
Всю червону сорочку.
Ой вивели Морозенка
На високу могилу:
Дивись, дивись, Морозенку,
Да на свою Вкраїну.
Дивись, дивись, Морозенку,
Да на свою Вкраїну:
Не викупить отець-ненька
І нї рідна родина.
…Не викупить, бідна головко, нїхто: і думки нїкому не має. Людїм тепер усе нї почому. Живуть, аби слава, що живуть, а як? то совісно й сказати: Скіко ото могил зоставлено несчасними Морозенками усякими? Як не скажуть: „а пора вже знать, що час визволяти. Навіщось же воно й насипали ті могили? Он за березівкою, де Богунова нива, самі могилки — й місце Могилками зветь ся. Тай скрізь — хіба не самі могилки понасипувані. А про те… Ех!… Каже:
Ой їхав Харко да із Жаботина
Та на коника похилив ся
А за ним з ним його козаченьки:
„Ой стой, батьку, ти не жури ся“.
