— Осїдлайте йому, хлопцї,
Коня вороного
Ще й чотирі козаченьки
Приставте до його.
Приїзджає козак Гнатко
До Сави тихо:
Стережи ся пане Саво
Буде тобі лихо.
Сидить Сава кінець стола,
Дрібні листи пише,
А Савиха у ліжечку
Дитину колише.[1]
Піди, хлопче, піди малий,
Увточи горілки,
Та випємо по штакану
За здоровя жінки.
Піди, хлопче, піди малий,
Увточи ще меду,
Чогось менї трудно нудно:
Головки не зведу.
У Савки була ворожка. Савка знав, що його козаки хтіли вбити, але ворожка ворожила, що той, що вбити має, ще за чужими землями, за колючими тернами. А Гнатко стояв уже у сїнях, і в пазусї у його й земля чужа і терен — ворожка не брехала. Савцї було не спокійно на думцї й на душі: от він і заходив ся писати і мед-вино пити. А це
Не вспів хлопець, не вспів малий
Увійти в скарбницю,
А вже козак, а вже Гнатко
Ускочив в світлицю.
— Здоров, здоров, пане Саво,
А чи єсть ти в дома?
Із далека гостей маєш,
Чим їх привитаєш?
— Ой що маю, тим витаю,
Тим буду витати;
Породила жінка сина:
Буду в куми брати.
Не того ми приїхали
Щоб кумувати;
А ми того приїхали,
Щоб головку здняти.
Ой кинув ся Сава
До ясної зброї,
Тай підняли пана Саву
На три списи в гору.
- ↑ Або цей:
Сидить Сава кінець столу,
Листоньки читає:
А Савиха дитину
У ночвах купає.
