Тай підняли пана Саву
На три списи в гору,
— Ой попращай ся, вражий сину,
Із дїтьми, з женою.
Ой кинув ся Сава
До ясної зброї
Тай підняли пана Саву
На три списи в гору.
Набігли вражі Ляшки,
Шаблями махнули:
Вискочив козак Гнатко
У Ляшків по-під руки.
Ой утїкав козак Гнатко
Та по під тею Россю,
Одна нога у сапянцї,
А другая боса.
— Ой підожди, товаришу,
Та глянсь на мене,
Іскинь з себе шаравари,
Та одягни мене.
бо йому стидно було, шо він голий. Ляхи на йому все обірвали. Тоді обірванцем козакові не личило бути. Воно й тепер нїкому не личить, та що діяти маємо? Ех! поки ще що, буде всього…
Ой у крутого та бережечка
Та із зеленого гаю
Ой крикнули козаченьки:
„Тїкаймо, Нечаю!“
— Ой як мінї, миле браття,
Із вами тїкати,
Свою славу козацькую
Так марно теряти.
— Єсть у мене шпак-шпак
І той добрий козак,
Ой той менї дасть знати,
Коли треба утїкати.
Козак Нечай не тїкає,
Потуги не має:
З кумасею з Хмельницькою
Мед вино кружляє.
— Стережи ся, козак Нечай,
Холодної води:
Ой іде Ляха сорок тисяч
Хорошої вроди.
— Стережи ся козак Нечай
Та крайньої хати,
Бо йде Ляха сорок тисяч,
Хочуть тебе взяти.
Козак Нечай, козак Нечай:
Козак не тїкає,
З кумасею Хмельницькою
Мед-вино кружляє.
Одсунув він в віконечку
Новую кватирку,
Аж бігають Ляшки-панки
Як шашки[1] по ринку.
- ↑ хатні собачки.
