вити ся народоправно своєю старшиною, старцями, чи як вони там звали ся.
Татарам на руку був сей рух, сї бажання спекати ся князїв: се ослабляло княжу власть і взагалї відпорну силу людности, забезпечувало Татарам спокійне пануваннє над сими краями, бо ті відокремлені громади без дружин, без князїв не спроможні були дати нїякого одпору. Татари, як каже літописець, накладали на них обовязок давати дань збіжем і лишали їх в спокою — „зіставили їх Татари, аби їм орали пшеницю й просо“.
Не знаємо докладно, як широко прокинув ся сей рух; маємо припадком згадку про сих „людей Татарських“, як їх називають, тільки при нагодї походу на них Данила, що хотїв винищити сей небезпечний для княжого устрою рух. Бачимо їх на пограничу Волини й Київщини, де воював їх тодї Данило: по Случи, Горини, Тетереву, Богу. Але мабуть сей рух обхопив також і Поднїпровє. Татари, поміркувавши, як він добре підтинає князївську силу і власть і старий устрій дружинний, самі дбали про те, щоб поширити його яко мога. Тільки не маємо з того часу докладнїйших відомостей з Поднїпровя.
Сей рух громад против князїв і бояр разом з татарською властю розвалив і без того вже розхитаний князївсько-дружинний уклад на Поднїпровю. З початку князї випрошували собі від Бату і Київ у володїннє. Ярослав суздальський, що перший кинув ся до Бату випросити потвердженнє на свої права, випросив собі також і Київ. Князї спішили ся взагалї з тим, щоб хто иньший не випросив собі котроїсь волости у Бату, а може бояли ся й того руху громадського — щоб Татари не покасували їх та не взяли городів і волостей під свій безпосереднїй нагляд. З наших князїв Михайло чернигівський поїхав випрошувати собі Чернигів, але наложив головою в Ордї: вбили його Татари за те що не хотїв очистити ся огнем і поклонити ся образам предків ханських по татарському звичаю. Про Київ князї скоро зміркували, що там їм нічого робить в таких обставинах, і довго князїв не бачимо там нїяких. Заникають вони і в Переяславі. Зовсїм підупадає й полуднева Чернигівщина, хоч і стрічаємо далї князїв, які титулують себе чернигівськими. Тутешнї князї кочують далї на північ, дальше від Татар, в давню землю Вятичів. Тут в другій пол. XIII і в XIV віцї розроджують ся вони незвичайно, але заразом тратять сливе всяке політичне значіннє і сходять властиво на великих поміщиків. З Поднїпровя ж українського князї, бояре, вище духовенство де далї то все сильнїйше виселяють ся в иньші сторони. Простому народови під татарською зверхністю не богаго гірше жило ся як під своїми князями та
