Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/175

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

роботи, — на крайнїм пограничу тодїшнього українського житя підіймала ся нова сила. Значіннє її не можна було ще зміркувати по тих початках і певно нїхто не вгадував, що се наростає національна сила, яка перейме на себе те чого не вміли досягти українські князї та пани, не здолавши потягнути за собою народнїх, анї могло міщанство західньої України, що своїми слабими силами не подужало проломити собі путь серед польського шляхетського панування. Не можна було того збагнути з тодішнього несеріозного пограничного добичництва — козакування, або „козацтва“, як його тодї називали, котрим проявляла себе з початку та нова сила.

Дали ґрунт і обставини сьому новому нїби, а в дїйсности старому, тільки в нових обставинах відродженому явищу українського житя подїї дуже сумні, а саме — нове татарське спустошеннє східньої України, що впало на неї з кінцем XV віку, від кримської Орди.

Я вже згадував, що Татарська орда Бату дуже не довго держала ся міцно — вже з кінцем ХIIІ в., а потім ще більше в XIV вона розлазить ся, і члени ханського роду та ріжні начальники, беки, починають усобицї, підтримуючи сього чи того. І кінець кінцем серед сих усобиць головна татарська орда, так звана Золота, що кочувала над Волгою, ослабла в XV віцї зовсїм і західнї орди, що кочували в Криму і на низах Днїпра та Днїстра, відірвали ся від неї й утворили осібну орду, котрої хани мешкали в Криму. Перший хто так рішучо відокремив сю орду, був хан Хаджі-ґерай і довершив він сього почавши від 1430-х років. При тім, відриваючи ся від Золотої орди, шукав він опори та помочи сусїднього вел. кн. Литовського, тільки литовське правительство, зайняте своїми справами, не вміло сеї справи відповідно оцінити і не підтримувало Кримської орди скільки небудь енерґічно, а навіть не залишало союзу з ворогами її, ханами Золотої орди. Тому син Хаджі-ґерая Менґлї-ґерай пошукав собі иньших союзників — піддав ся під зверхність султана турецького і війшов у приязнь і союз з Москвою. Москва ж все підбивала його на вел. кн. Литовське та посилала йому на се дарунки, і слухаючи її Менґлї-ґерай починає пустошити українські землї, що належали до вел. кн. Литовського і Польщі. Вел. кн. Литовське через те що було зайняте війною з Москвою, та й через своє внутрішнє поріжненнє і упадок, не могло і не уміло досить енерґічно поставити ся против сих татарських нападів. Боронили ся, як могли, місцеві українські князї та пани, але не маючи від правительства майже нїякої помочи, великим татарським нападам не здужали противустати. Весною 1482 р. Менґлї-ґерай, заохочений дарунками і надокучаннями московського вел. князя Івана, аби йшов на Поділє