Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/183

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Або звісна пісня про смерть безрідного козака:

 Понад сагою Днїпровою
Молодий козак обід обідає,
Не думає, не гадає,
Що на його молодого,
Ще й на джуру малого
Біда настигає...
То не верби луговиї зашуміли,
Як безбожниі ушкали (добичники бісурменські) налетїли,
Хведора безрідного,
Отамана курінного,
Постріляли, порубали.

52. Початок Сїчи. В таких суворих обставинах не могла ширити ся козаччина панська, тільки простонародня — з того народу, котрого панська неволя та старостинська рука на волости так притискала, що був готов терпіти навіть ту біду степову — аби на свободї. Вона держала ся в степах і ставала в них все твердшою ногою.

Козаки ставили собі для безпеки від Татар „городцї“ й засїки чи „сїчи“ в придатних місцях, звйзували ся у все більші звязки між собою, перетворяли ся в великий козацький союз, що панував над цїлим так званим „Низом Днїпровим“, а центром його стає Запороже, днїпровські околицї понизше порогів, добрі тому що за віддаленнєм були зовсїм неприступні старостам литовським і польським, а з другого боку завдяки неприступним плавням і лїсам очеретів неприступні й з моря, для галер турецьких (див. карти низше).

В 1550-х роках оден з княжат українських Дмитро Вишневецький, пробуваючи між козаками, дає почин до постійного укріплення на Запорожу, яке б служило міцною точкою опертя для всеї козаччини, та хоче з неї зробити силу полїтичну, з якою б рахували ся сусїднї держави і правительства. Почавши в 1540-х роках звичайним панським козакуваннєм, як иньші пограничні паничі, він не закинув козацтва й далі, як то робили вони — щоб зайняти ся звичайними панськими дїлами. Навпаки, серіознїйше розглядаючи ся в українських обставинах, рішив він звязати свою долю з Низом і його козаччиною. Перед усім задумав поставити за порогом кріпость, котра б дала опору проти Татар і помогла б опанувати міцно Днїпровий Низ, вибивши відти Татар і Турків. Гадка про побудованнє такої кріпости на Низу Днїпровім підіймала ся не раз уже й перед тим. Вже коло 1520 р. українські старости й намісники проєктували, щоб правительство взяло в свою службу козаків і поставило з них залогу на Низу против Татар; але на се не знайшло ся грошей і так справа пропала. Потім, в 1530-х роках справу пригадував польсько-литовському правительству Дашкович, радячи для забезпечення України побудувати на Запорожу замки й тримати там козацьку залогу. З того також нїчого не вийшло, але тепер те, на що не спромогало ся правительство, взяв на себе і