джено не шляхтичів: тим на шляхтича не було нїякої управи. При такій безправности і безсудности шляхтичі привикли доходити всього силою, тримали оружні ватаги на своїх дворах, зводили нераз чисті битви між собою, і се знов особливо давало ся в знаки не-шляхтї, яка була віддана, можна сказати, вповнї на ласку шляхетську.
._c._163.jpg)
Міста (городи), які в давнїйших часах були центрами полїтичного житя, стратили тепер в нїм всяке значіннє. З наданнєм самоуправи по нїмецькому праву вони виключали ся з загального складу землї, а знов самі між собою не були звязані нїякою органїзацією. Кожде місто було само для себе маленькою осібною республїкою. Так мало бути, а на практицї таке відокремлене становище віддавало майже всїх міщан без виїмку в повну залежність від шляхетської управи, чи від поміщиків. На напрям законодавства міщане не могли мати нїякого впливу, бо не мали участи в соймах; законодавство лежало в руках поміщиків, шляхти, а та систематично кривдила міщанство на користь свого поміщицького господарства. Все се кінець кінцем зруйновало міста і культурно і економічно, позбавило край того добра, яке в нормальних обставинах могли б йому давати міста, і наповнило їх нарештї зайшлим народом, особливо жидівським, бо Жиди краще нїж иньші вміли приноровити ся до тих неможливих обставин, в які поставило міщан шляхетське хозяйство Польщі. А особливо українська людність в містах була поставлена в тяжкі умови, бо навіть звичайними міщанськими правами Українцї не могли користувати ся.
Ще більше одначе потерпіло селянство, народня маса українська. Давнє невільництво, що так було широко розвинуло ся в останнїх
