мально злити ся до купи з радикалами, прийнявши поступові й соціальні домагання радикальної програми, і перейменували отсю обєднану партию на „національно-демократичну“. Розумієть ся, само приймленнє радикальної проґрами не зробило сих народовцїв справжними поступовцями, в дусї радикальнім; праві елєменти не стратили своїх впливів і все тягнули до угодових порозумінь з правктельством та польськими правителями. Але все таки лівійші елєменти галицького українства стримували народовцїв від занадто різкого і відкритого маршу направо, до котрого тягнуло їх праве крило.
Кінець кінцем, як то звичайно буває, боротьба і конкуренція напрямів незвичайно оживили галицьке житє протягом девятьдесятих–девятьсотих років. Національне і полїтичне усвідомленнє вийшло з громадок інтелїґенції обхопило широкі круги, маси народнї, навчило їх пильнувати своїх прав, боротися за свої економічні, культурні й національні інтереси, доходити їх своїми силами, єдністю, орґанїзацією. Опозиційний напрям, котрим повели галицьке громадянство поступові українські течії, в противність старшому, правительственному народовству 1848–1850-х рр., мав власне той незвичайно користний вплив, що відзвичаїв галицьких Українцїв від сподївань якихось благодатей від правительства чи когось иньшого, навчив будувати свою долю, своє житє власними силами і засобами, та йти пробоєм, не оглядаючи ся, яке вражіннє роблять їх змагання на сильних і владущих. Те що здобуло галицьке українство протягом останнїх десятилїть, воно осягнуло власними силами, своєю орґанїзацією і боротьбою против усяких ворожих перешкод, які ставило польське панованнє всїми своїми величезними засобами. Маючи по своїй сторонї центральне правительство, в своїх руках тримаючи всю державну управу Галиччини і краєве самопорядкуваннє, розпоряджаючи величезною земельною властністю, всякими грошевими і культурними засобами, Поляки всїми силами бороли ся з українським рухом, але таки не могли спинити величнього походу української народньої маси.
Осягнено за се десятилїтє справді богато. В сфері національної культури насамперед треба зазначити сотвореннє української науки, про яку стало можна серіозно говорити тільки з сього часу, з тої орґа-
