Ота́ман курінний. Начальникъ части запорожскаго войска. См. Курі́нь 3. Хведора Безрідного, отамана курінного постріляли, порубали. АД. I. 248. Часто вмѣсто ота́ман курі́нний говорится просто курі́нний. Оставили на мої руки товариша — занедужав у їх курінний. К. ЧР. 207.
Курі́ння, ня, с. Куреніе (табаку). А вже мені це куріння ввірилося! Геть з хати, усю хату запоганив своїм тютюном! Полт. г.
Курі́нь, ня́ ч. 1) Шалашъ, курень. Кругом мовчки подивилась; бачить — ліс чорніє; а під лісом край дороги либонь курінь мріє. Шевч. 2) Иногда такъ называется вообще жилище или мѣсто жилища. Спершу жив він ув одній хаті на старому курені, а оце годів зо два назад, виселився за царину. О. 1862. VI. 60. Въ Подольск. губ. говорятъ, приглашая войти въ хату: Хати наші на цвинтарі, а вас прошу до куріня. О. 1861. XI. Свид. 52. 3) Казарма у запорожскихъ казаковъ. Тебе козаки не злюбили і в курінь не пустили. ЗОЮР. I. 216. У Стороженка употреблено въ значеніи казармы вообще: Біля мурованого костьола стояли курені на три тисячі кварцяного війська. Стор. МПр. 66, 67. 4) Составная часть запорожскаго войска. 5) Часть села или города (имѣетъ обыкновенно и особое названіе). Черниг. г.
Курі́пка, ки, ж. 1) Курица. 2) Куропатка. Певно полює за куріпками і вже побачите коли яка-небудь не заплутається в його сільце. Стор. II. 243. Ум. Курі́понька, курі́почка. Куріпочка рябенька сокорить. К. Дз. 163. Задумала бабусенька та забагатіти, посадила куріпочку, щоб вивела діти. Нп.
Куріп'я́, п'я́ти, с. Цыпленокъ. Ой погнала бабусенька куріп'ята пасти, сама сіла на припічку куделицю прясти. Нп. Ум. Куріп'я́тко, куріп'я́точко.
Курі́ти, рі́ю, рі́єш, гл. Быть пыльнымъ, пылить. Кропить дощик дороженьку, да щоб не куріла. Макс. Тепер не курітиме, — дощик пройшов. Знов щось куріє, тільки не туди, а відтіль ближче, ближче, пил такий збива. Г. Барв. 74.
Ку́рка, ки, ж. 1) Курица. Голодній курці просо сниться. Ном. № 9475. Дмитер хитер: ззів курку та й сказав — сама полетіла. Ном. № 3068. Ку́рка в шта́нях. Курица съ оперенными ногами. Херс. 2) Vulva. Ум. Ку́рочка.
Ку́ркати, рчу, чиш, гл. Урчать. У череві курчит. Вх. Уг. 248.
Куркоди́м, ма, м. Въ загадкѣ: пѣтухъ. Вийшов царь земляний (= миша) і пита царя Куркодима, чи не бачив царя Цурупала (= кота)? Грин. I. 249.
Куркої́д, да, м. Пожиратель куръ. Употребляется въ значеніи: лакомка. Такъ названы въ старинныхъ стихахъ о желтоводской битвѣ (1648) польскіе паны и вообще польскіе солдаты: От же Хмельницький може, — поможи йому, Боже, — тих куркоїдів бити, як жидів не живити! Юж утікають з валів: бояться самопалів. АД. II. 136. Тих куркоїдів, як жидів, не живили. Ном. № 873.
Куркува́ти, ку́ю, єш, гл. Кричать кречетомъ.
Курку́ль, ля́, м. Пришлый, захожій изъ другой мѣстности человѣкъ, поселившійся на постоянное жительство. Екатер. г. Залюбовск. Слов. Д. Эварн. Въ Чигир. у. — прозвище, даваемое въ насмѣшку мѣщанами казакамъ черноморцамъ.
Курла́пий, а, е. Человѣкъ съ изуродованными на рукахъ и ногахъ пальцами. Лубен. у.
Курла́пиця, ці, ж. = Курлапий.
Курлу́! меж., выражающее крикъ журавля. Коли це один журавель: курлу! Грин. I. 223.
Курлю́кати, каю, єш, гл. Кричать (о журавляхъ). Журавлі десь курлюкають на тирлах. Сим. 204.
Курма́н, на, м. = Курмей. Желех.
Курмани́на, ни, ж. Разорванное платье. Скинув з себе курманину, над ними роспняв. Гол. III. 95.
Курма́ччя, чя, с. соб. Отрепья, лохмотья. Желех.
Курме́й и курмі́й, мея́, м. Веревка. Шух. I. 84, 98. Вх. Зн. 30.
Курни́й, а́, е́. 1) Дающій много дыму. Курне угілля. Міусск. окр. 2) Дымный; курной. Курна хата. Шух. I. 96. 3) Пыльный. Курний шлях.
Курни́к, ка́, м. Птичникъ, курятникъ. То зазирне в курник. Гул.-Арт.
Курни́кати, каю, єш, гл. Мурлыкать, бормотать. Один тілько під лавою конфедерат п'яний не здужа встать, а курника, п'яний і веселий. Шевч. 140. А за ними сліпий волох… шкандибає, курникає. Шевч. 161.
Ку́рно, нар. Дымно; пыльно. Курилася доріженька, курилася курно. Чуб. V. 164.
