Лусь! меж. Выражающее: 1) Легкій трескъ, щелканіе, хлопаніе. Прилетіла гуска, крилечками луска. Таки лусь! таки лусь! прийди, серце Петрусь! Грин. III. 656. 2) Ударъ. Прийшов чоловік до вовка: лусь, лусь! кийком. Рудч. Ск. I. 21.
Лут, ту, м. Лыко. Здоровий як лут. Ном. № 13946. Лут з його такий. Ном. № 13946.
Луте́ць, тця́, м. Нашивка, которою прикрывается сходящаяся подъ острымъ угломъ обшивка лодей, на которыхъ помѣщается водяная передвижная мельница или сукновальня. Вас. 173.
Лути́на, ни, ж. 1) Лубъ. Желех. 2) Прутъ. Угор.
Лу́тка, ки, ж. Оконный косякъ. Я за луткою коло вікна сиджу. Г. Барв. 292.
Луто́вий, а, е. Лыковый. Постоли лутові. Мет. 382.
Луто́к, тка́, м. 1) Молодое липовое деревцо. Черк. у. 2) Лыко молодой липы. Піти надрати лутків на личаки. Харьк.
Луття́, тя́, с. соб. 1) Вѣтви или прутья лозы, ивы (корзиночной). Вх. Зн. 34. 2) Липовая кора для лаптей, лыко. КС. 1893. XII. 448. См. Лут.
Луца́к, ка́, луца́н, на́, м. Толстолицый человѣкъ. Александров. у. Ув. Луцаня́га. Мнж. 184. Лежить на лаві такий здоровенний луцаняга. Мнж. 130.
Луци́пір, ра, м. = Люципер.
Луч-луч! меж. Крикъ доильницы, отгоняющей теленка отъ коровы.
Лу́ча, нар. Въ выраж. куди́ лу́ча. Куда попало, куда зря. Як та туча, куди луча, так і покотили. КС. 1882. IV. 171. Вся піхота (й)шла в ворота, вона — куди луча. КС. 1882. IV. 171. См. Лучити.
Луча́й, ча́ю, м. Случай.
Луча́тися, ча́юся, єшся, сов. в. лу́чи́тися, чу́ся, чишся, гл. Случаться, случиться. З Богом, Парасю, коли люде лучаються. Ном. № 4977. Така нам лучилась пеня. Котл. Ен. I. 17. Лучилось бігти їм через дорогу. Грин. I. 146.
Лу́чен, лу́чний, а, е = Влучен. Бог не скорен, та лучен. Ном. № 47.
Луче́чок, чка, м. 1) Ум. отъ лук. 2) Ткацкій челнокъ, который употребляютъ, когда в'яжуть начи́ння. См. Начиння и стілець. Константиногр. у.
Лу́чик, ка, м. Родъ вѣшалки для шапокъ. Вирубається щиток з дубка і сучки на йому обрубуються і загинаються покіль сирі, та так і засохнуть. А тоді сей лучик прибивають до полутрямка і шапки на йому вішають. Шапок чотирі, а то й п'ять. Черниг. у.
Лучи́на, ни, ж. Лучина. Єсть у мене в кешені лучина, засвітимо чорними очима. Нп. Я ходила, молода, в темний ліс по лучину. Чуб. V. 1171. Ум. Лучи́нка. За лучинку найде причинку. Ном. № 2795.
Лу́чити, чу, чиш, гл. 1) Мѣтить, цѣлить, прицѣливаться. Лучив в ворону, а попав в корову. Ном. № 1784. Наберу я горстку, та й ногою тручу, сама добре знаю, що на біду лучу. Чуб. V. 3. 2) Соединять.
Лу́чи́тися См. Лучатися.
Лучи́ця, ці, ж. Раст. Chara vulgaris. ЗЮЗО. I. 116.
Лу́чка, ки, ж. 1) Ум. отъ лу́ка. 2) Низка, одна нанизанная нить чего-либо (бусъ, грибовъ и пр.). Вх. Зн. 34. 3) Узорчатое ожерелье изъ разноцвѣтныхъ монистъ. Чуб. VII. 426.
Лучкова́тий, а, е. Дугообразный. — кінь. Лошадь съ вогнутой спиной.
Лу́чний, а, е. 1) = Влучний. 2) Лучной. 3) Согнутый въ дугу.
Лучни́й, а́, е́. Луговой. Лучне сіно. Константиногр. у.
Лучни́к, ка́, м. 1) Труба для вывода дыма изъ хаты, при освѣщеніи ея лучиною. НВолын. у. 2) Дѣлающій луки. 3) Стрѣлокъ изъ лука. Були мізерні лушники, що знали тільки лук та сагайдак, та стріли. К. Дз. 179.
Лучни́ця, ці, ж. 1) Смолистое сосновое дерево. Вх. Зн. 34. 2) Родъ факела изъ смолистаго дерева, употребляемый при багреніи рыбы. Шух. I. 223.
Лучня́, ні́, ж. = Лушня. Харьк.
Лучо́к, чка́, м. 1) Ум. отъ лук. 2) Смычекъ. Лучок живицею помазав, та й до скрипки взявся. Харьк.
Лу́ччати, чаю, єш, гл. Дѣлаться лучше, улучшаться. Желех.
Лу́чче, нар. 1) Лучше. Ні, лучче вже мовчімо! К. Іов. 83. Лучче кривду терпіти, ніж кривду чинити. Ном. № 2295. Іде берегом, шукає, де б то лучче скочити в воду. Чуб. I. 55. 2) Больше. Минуло годів десять, чи й лучче. О. 1861. VIII. 26. По чарці, по другій, та так… до десятка, чи й лучче доскочило. Грин. II. 179. Ум. Лу́чченько.
Лу́ччий, а, е. Лучшій. Добрий пес луччий, як злий чоловік. Ном. № 2856. Лучча солом'яна згода, як золота звада. Ном. №
