(о многихъ). Гляньте, вже й ластів'ята повилітали. Харьк. у. Чоловік стукнув обухом, клиння повилітало, а обаполки так і збіглись докупи. Чуб. II. 395.
Повилі́чувати, чую, єш, гл. 1) Вылѣчить (многихъ). 2) Высчитать (во множествѣ).
Повило́млювати, люю, єш, гл. Выломать (во множествѣ).
Повилу́плювати, люю, єш, гл. 1) Вылущить (во множ.), отколоть (во множ.). 2) Вывести (о многихъ). Усі квочки повилуплювали курчат, а ся ні. 3) Выпучить (глаза). Чого ви всі на мене очі повилуплювали.
Повилу́плюватися, люємося, єтеся, гл. Выйти изъ яйца (о многихъ). У нас ранні курчата гарно повилуплювалися.
Повилу́щувати, щую, єш, гл. Вышелушить (во множествѣ).
Повима́зувати, зую, єш, гл. Вымазать (во множ.). У юхтових чоботях… та так повимазуваних, що дьоготь так з них і тече. Кв.
Повимальо́вувати, вую, єш, гл. Нарисовать, написать красками, раскрасить (во множ.).
Повиманта́чувати, чую, єш, гл. = Повидурювати.
Повима́нювати, нюю, єш, гл. Выманить (во множ.). Хоч не давай дітям нічого, бо сусідські все повиманюють та повидурюють. Богодух. у.
Повимаща́ти, ща́ю, єш, гл. То-же, что и ви́мастити, но во множествѣ. Ой сестричко Оленочко! І світлоньки повимащай, вікна красно повитирай. АД. I. 298.
Повимере́жувати, жую, єш, гл. Сдѣлать ажурныя вышивки. У сорочок і рукава, і ляхівки повишивані та повимережувані. Кв.
Повимерза́ти, за́ємо, єте, гл. Вымерзнуть (во множ.). Не сходить у мене на городі нічого: рано посіяла, так мабуть повимерзало. Черниг. у.
Повимі́нювати, нюю, єш, гл. Вымѣнять (во множ). Я все те повимінювала: то за пшоно труджене, то відпряду. Г. Барв. 484.
Повиміра́ти, ра́ємо, єте, гл. Вымереть, перемереть. Вже повимірали тії люде, мої свідки. Шевч. 594.
Повиміта́ти, та́ю, єш, гл. Вымести (во множ.). Левиц. I. 54. Світлоньки повимітай. АД. I. 297.
Повимока́ти, ка́ємо, єте, гл. Вымокнуть (о многихъ). В людей жито або повимокає, або посохне. Г. Барв. 195.
Повиморо́жувати, жую, єш, гл. Выморозить (во множествѣ).
Повимо́рювати, рюю, єш, гл. Измучить, истомить (многихъ). Повиморював нас пан добре, поки діждались грошей. Харьк. у.
Повимо́тувати, тую, єш, гл. Вымотать (во множ).
Повимо́чувати, чую, єш, гл. Вымочить (во множ.).
Повимо́щувати, щую, єш, гл. Вымостить, выстлать (во множествѣ). Де були в полі стежки, дорожки, волоськими головками повимощував. АД. II. 102.
Повимудро́вувати, вую, єш, гл. = Повигадувати.
Повимуштро́вувати, вую, єш, гл. 1) Обучить военнымъ пріемамъ (многихъ). 2) Вышколить (многихъ).
Пови́нен, нна, не = Повинний. Скарай, Боже, хто з нас винен, хто не любить, як повинен. Грин. III. 242. Я царь — ти повинен мене слухати. Рудч. Ск. II. 159.
Повини́тися, ню́ся, ни́шся, гл. = Повинуватися. Та призналась і повинилась їй. Стор. МПр. 35.
Пови́нний, а, е. Долженъ, обязанъ. А коли ж ти, дівко, горда, ти повинна жарти знати: як парубок зачіпає, ти повинна жартувати. Чуб. V. 1176.
Пови́нність, ности, ж. 1) Долгъ, обязанность. Левиц. Пов. 333. Забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять. Котл. Ен. V. 43. 2) Повинность. Люде панів не слухають, повинности не відбувають… Сами пани бідні свині заганяють. Грин. III. 565.
Пови́нно, нар. 1) Должно. І над собакою повинно ласку мати. Ном. № 4498. 2) Должно быть. Під лісом повинно є вода. Кіев. у.
Повино́рювати, рюю, єш, гл. Выискать (во множ.). Та тут хоч печериці і єсть, так за бісовою дітворою не вбачиш їх: як де нагибають, так і повиморюють. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Повино́сити, шу, сиш, гл. Вынести (во множествѣ). Сало повиносив, собак понагодовував. Рудч. Ск. I. 197.
Повинува́тити, чу, тиш, гл. Обвинить. Він у чому помилиться, — вона себе повинуватить. МВ. (О. 1862. I. 71). Усі будете повинувачені до одного. МВ. (О. 1862. I. 103).
