Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/808

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Тулу́к, ка́, м. 1) Медвѣжонокъ, волченокъ. Вовчиха начинить тулуки. Медведиха ужеребила тулуки. Шух. I. 212. 2) = Тулун. О. 1862. V. Кух. 39.

Тулумба́с, са, м. Старинное музыкальное орудіе въ родѣ литавръ. Списи блищать, шапки рябіють, б'ють тулумбаси. Сердюки по полю скачуть. Греб. 343.

Тулу́н, на́, м. Кожа козы, снятая цѣльною, — служитъ какъ мѣшокъ для муки или соли. О. 1862. V. Кух. 39.

Тулу́ча́, ча́ти, с. = Тулук 1. Вх. Зн. 71.

Тульпа́н, на, м. Тюльпанъ, Tulipa. Китицями висіли пуп'янки тульпанів. Левиц. I. 427.

Тульпа́новий, а, е. Тюльпанный.

Тулюпа́н, на, м. = Тульпан. Константиногр. у.

Туля́тися, ля́юся, єшся, гл. Скитаться, слоняться. Левч. 147. Ти туляєшся, не хочеш іти. НВолын. у. Що-вечора тутенька туляюся, світом нужу. МВ. (О. 1862. I. 74). Сірома по під тинню згорблена тулялась. Щог. В. 1.

Тума́, ми́, ж. 1) Овца: помѣсь шпанской овцы или шльо́нки съ простой. Борз., Павлогр. у.у. 2) Человѣкъ смѣшанной породы: одинъ изъ родителей турокъ или татаринъ, а другой — украинецъ. Христіяне і туми зъ христіянъ въ Кримѣ родившіися. Величко, Лѣт. II. 376. Вродився тумою від руської бранки. К. ЦН. 219. Козак-тума зведе з ума, не буде любити. Нп. Г. Барв. 222. Тума танчик водила. Що виведе, то і стане, на дівочок погляне. Мет. 299. Тумо́ю называютъ хмураго неразговорчиваго человѣка. Якийсь нелюдний, неговіркий, якась тума з його. Мир. ХРВ. 35.

Тума́н, ну́, м. 1) Туманъ. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий. Шевч. Тумана́ пе́рти. Дурачить, врать. Св. Л. 174. Тума́н навести́ на ко́го. Обморочить, отуманить. На тебе десь туман у Литві навели. Греб. 384. 2) Весенняя хороводная игра. Мил. 49. Ум. Тумано́чок. Шевч. 95, туманець.

Тумани́ти, ню́, ниш, гл. Дурачить, морочить. Хто його там думав свататись; так тільки туманив людей. Левиц. Пов. 44. Людей туманити. МВ. (О. 1862. III. 37). І не зводив з ума, не туманив дочку молодую. К. МБ. XII. 278.

Тума́нитися, ниться, гл. Показываться туману, дѣлаться туманно. Ой хмариться, туманаться і дощ капотить. Нп. Харьк.

Тумані́ти, ні́ю, єш, гл. 1) Казаться какъ бы въ туманѣ, покрываться туманомъ. На лісі туманіє. Черк. у. 2) Одурѣвать, до одурѣнія доходить отъ скуки, одуряющей работы, неотвязной мысли и пр. З похмілля туманіла. Мкр. Н. 4. Лучче б жару червоного у руку набрала, як мені довелось туманіти коло її русої коси. МВ. (О. 1862. III. 41). У його не гуляли, тільки туманіли, мов нудились під арештом і в турмі сиділи. Мкр. Н. 32. Туманів, туманів та таки й не пригадав, як зробити. Черк. у. Не будем туманіти між простацтвом. К. ПС. 84.

Тума́нний, а, е. Туманный.

Тумано́чок, чку, м. Ум. отъ туман.

Туп-туп, меж., выражающее топаніе, топъ-топъ! Туп-туп ніженьками, дзень-дзень підківками. Нп.

Тупа́, пи́, ж. = Ступа́. Іди, іди, сивий коню, тихою тупою. Лукаш. 28.

Тупа́к, ка́, м. 1) Тупое орудіе. Шейк. Вх. Зн. 71. 2) Тупой человѣкъ. Шейк. Вх. Зн. 71.

Ту́пало, ла, об. Человѣкъ топающій. Шейк.

Ту́пання, ня, с. Топанье.

Ту́пати, паю, єш, гл. 1) Топать. 2) Ходить, стуча ногами, ходить не переставая, топтаться. Дідусь у господі тупав. Г. Барв. 196. 3) Ухаживать, заботиться, хозяйничать. Шейк. Як є коло чого тупать, то є що й хрупать. Чуб. I. 230.

Тупе́ць, пця́, м. = Тупак. Шейк. Вх. Зн. 71.

Тупи́й, а́, е́. 1) Тупой, не острый. Тупий ніж. 2) Неостроконечный. Коротке лице з коротким носом і тупою бородою. Левиц. Пов. 10. 3) Тупой, неспособный.

Тупи́к, ка́, м. Затупленный кусокъ косы, которымъ обираютъ шерсть съ кожи. Вас. 157.

Тупи́ти, плю́, пиш, гл. Притуплять, тупить. Нащо ти ножа тупиш?

Тупи́ця, ці, ж. = Тупак. Вх. Зн. 71. Як добре плече, то й тупиця січе. Шейк.

Ту́пі, меж. которымъ ободряютъ дѣтей стать на ноги. Шейк. Ум. Ту́піньки.

Тупі́й, пія́, м. 1) Спинка, тупая сторона ножа. 2) = Тупиця.

Ту́піньки, Ум. отъ тупі.

Тупі́сінький, а, е. Совершенно тупой. Шейк.

Тупі́сінько, нар. Совершенно тупо. Шейк.