Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/825

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Увінити, ню, ниш, гл. Дать приданое.

Увінча́ти, ча́ю, єш, гл. Увѣнчать. І главу його чесную терном увінчали. Шевч. 601.

Увірва́нець, нця, м. = Увірва. Вх. Зн. 73.

Увірва́тися. См. Уриватися.

Уві́ристий, а, е. Надоѣдливый, назойливый. Такий увіристий жид: скажи та й скажи панам. Я кажу: йди собі, бо я знаю, що не треба, а він одно: скажи! Насилу виправила з хати. Пирят. у.

Уві́ритися. См. Увірятися.

Увірну́ти, ну́, не́ш, гл. Потонуть. Сікуть, рубають самбір деревце, сікуть, рубають, на Дунай пускають: чи впірне, увірне самбір деревце? Чи пійме, чи возьме староста сваненьку? Гол. IV. 233.

Уві́рувати, рую, єш, гл. Увѣровать. І чудесам твоїм увірують на світі твої малі убогі діти. Шевч. 626.

Увірчувати, чую, єш, гл. = Увертати 1. Шейк.

Увіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. увіри́ти, рю́, ри́ш, гл. — на ко́го. Довѣрять, довѣрить кому. Всі кріпко на її ввіряли: що було скаже — не минеться. О. 1862. VIII. 13.

Увіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. уві́ритися, рюся, ришся, гл. 1) Надоѣдать, надоѣсть, опротивѣть. А! вже він мені ввірився. Ном. Не ввірився ще йому світ. Стор. М. Пр. 3. Чи вже ж тобі катерга турецька не ввірилася? АД. I. 2) Довѣряться, довѣриться. З паном не дружи, жінці не ввіряйся, а чужих гостей не приймай. Ном. № 1196.

Увіхо́дити, хо́джу, диш и ухо́дити, ухо́джу, диш, сов. в. увійти́, увійду́, деш, гл. 1) Входить, войти. Хто не ввіходить дверима, той злодій. Єв. І. X. 1. В панські ворота широко ввійти, та узько вийти. Ном. № 1208. Якось туманію, наче жива у землю вхожу. МВ. II. 16. Увійдеш у землю і будеш на тім світі. Чуб. II. 75. Увійти́ в ді́йство. Начать дѣйствовать? Открыть дѣйствія? В нас школа годов шість як у дійство увійшла. Нѣжин. у. Увіхо́дити, увійти́ у несла́ву. Безславить, обезславить себя. Сама ж бо ти, дівчинонько, у неславу входиш, що пізненько — не раненько із юлиці ходиш. Мет. 83. 2) Проходить, пройти. Чуб. II. 192. Було 60 верст увійду. 3) Избѣгать, избѣжать. Граду-тучи увійшов, а злих рук не увійшов. Ном. № 2098. 4) Ухо́дити за ко́го. Слыть за кого. Дурний, коли мовчить, то за мудрого уходить. Ном. № 6196.

Уві́ч, нар. Наяву, въ глаза. Анхизенка увіч видати. Котл. Ен. III. 11.

Уві́чливий, а, е. Вѣжливый, привѣтливый, любезный, предупредительный. К. (Желех.). Гарна, ввічлива, звичайна, як бува в народі. Мкр. Н. 30. Моя дитина ввічлива, все мене слухається.

Уві́чливість, вости, ж. Вѣжливость, привѣтливость, любезность, предупредительность.

Уві́чливо, нар. Вѣжливо, привѣтливо, любезно, предупредительно.

Уві́ччу, нар. Предъ глазами. Ввіччу вона та й вона. Мир. ХРВ. 10.

Увіща́ти, ща́ю, єш, гл. Увѣщевать. А вслід летить янголь його та його ввіщає, на гріх, на блуд, на розбойство не допущає. Грин. III. 141.

Уво́дини, дин, ж. 1) Введеніе въ церковь родильницы послѣ шести недѣль. Чуб. VI. 401. 2) = Ви́від 4. О. 1862. IV. 37. См. Вивід 3 и 4.

Уво́дити, джу, диш, сов. в. увести́, уведу́, де́ш, гл. 1) Вводить, ввести. Пан увів дідову дочку в свої горниці. Чуб. Вво́дити у славу, у несла́ву. Позорить. Пожалійте сиротину і не вводьте в славу. Котл. НП. 345. Сватай мене, козаченьку, не вводь у неславу. Мет. 83. — у хрест, у зако́н. Крестить. Введуть дитину у хрест. Грин. II. 23. Мир. ХРВ. 23. 2) Обманывать, обмануть. Він мене уводить, до иншої ходить. Гол. III. 336.

Уво́дитися, джуся, дишся, сов. в. увести́ся, уведу́ся, де́шся, гл. 1) Вводиться, ввестись. 2) Соблазняться, соблазниться.

Уво́зити, во́жу, зиш, сов. в. увезти́, увезу́, зе́ш, гл. 1) Ввозить, ввезти, завозить, завезти. Не то кінь, що в болото ввезе, а то що з болота вивезе. Ном. 2) Только сов. в. Провезти. Мене, брата піхотинця, міждо коні беріте, хоч милю увезіте. АД. I. 114.

Уво́зитися, увожуся, зишся, сов. в. увезти́ся, увезу́ся, зе́шся, гл. 1) Ввозиться, ввезтись. 2) Въѣзжать, въѣхать.

Уволи́ти. См. Уволяти.

Уволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. уволокти́, чу́, че́ш, гл. Втаскивать, втащить, втя-