від землі, що на їй було насипано; одно віконце, та й те без шибок, а двері висіли на бік на одній завісі.
Не дожидаючи, поки все те звелить управитель полагодити, Максим заходився своїм коштом усе, що треба, робити. Він полагодив двері, засклив вікно й навіть думав був захожуватись хату мазати, та не було коли.
— Хай уже Маруся сама вимаже, — подумав Максим, і скоро прийшла неділя, узяв Марусю від сестри до себе, у свою нову хату.
Весела була Маруся без краю. Байдуже їй було, що ця хата така обідрана, — вона здавалась їй чудово гарна, — бо-ж вона в їй порядкувала й хазяйнувала, як хотіла. Вона, як здолала своїми малими руками, вимазала хату, а комин помалювала червоними та синіми кривульками, що були такі, як квітки, і квітками, що були такі, як кривульки, і те малювання не то їй, а й Максимові навіть здавалося чудове. Максим приладнав стіл та лаву, — і от уже й хата така як треба стала.
Вже-ж мабуть і раділа Маруся, а ще дужче Максим! Який він був радий, що взяв Марусю до себе! Що-дня тепер він приходив з роботи не в брудну, вонючу й тісну казарму, а в чистенький біленький захисточок,
