глибокі колодязі (шахти) та й копаються на боки попід землею, — скрізь таких нор та печер понароблюють. Ото-ж як, залізе Максим у таку нору, глибоко-глибоко, під землею, — дак уже й не вилазить звідти ввесь день, — там і обідає те, що з дому візьме. А Маруся дома сама обідає — так, не дуже варить, а більш учорашнє доїдає. А вже ввечері, як треба вони їли.
Як упорається Маруся, то звичайно шиє. Шила вона поганенько, та все-ж полатати одежину яку могла, — то й досить цього було. А шити нове вона у сусіди Горпини вчилася. Чоловік Горпинин теж на шахті робив, а Горпина часом учила дівчат шити. Маруся замкне свою хатку та й біжить до неї вчитися. А то часом дві-три дівчини подруги прибігали до неї шити, — щоб веселіше було. Прибіжать, набалакають повну хату і звеселять Марусю.
Увечері приходить Максим, а в свято, то й увесь день дома був. Отоді Марусі найвеселіше було. Жде — бувало — не діждеться, як загуде машина ввечері, — ото, щоб роботу шахтарі кидали. Тільки загуде, — вона так і метнеться готувати все, що треба. От уже й ходу чути, двері відчиняються і знайома чорна постать стає на порозі.
